В чоловіка є й спеціальний одяг – впізнавана куртка з належними аксесуарами, яка зайнята значками різних українських мотоклубів, аж до самих Сум. Він – байкер у душі, це вільний стан особистого світобачення, пише «ШумськІнфо».
Вперше малий Олег зіткнувся з технікою і… несправедливістю у житті, коли був ще підлітком. Якось поїхав на, досить престижному серед дітлахів радянської доби, велосипеді «Орльонок» у шумський кінотеатр «Мир». А після кіносеансу не виявив двоколісного друга. Через багато років таки впізнав раму свого ровера. йшов біля городів – аж дивиться, вона висить на сараї.
Після армії пішов працювати на меблеву фабрику в Остріг. Заробітна плата там була високою – 170 карбованців. Тому за короткий час придбав у Шумську перший свій мотоцикл. Швидкісний, не для новачків – «Иж-Планета Спорт». До слова, його ціна теж була пристойною – 1100-1200 карбованців.
Це захоплення мотоциклами триває і по нинішній день.
Згадує Олег Андрійчук свої юначі пригоди на дорогах – влаштував перегони з власниками чехословацької «Яви». Вдвох на «Спорті» легко перегнали одного мотоцикліста на відомій іноземній марці.
Через рік після придбання мотоцикла сталася біда – біля Оженіно, підвозячи пасажира, потрапив у серйозну автокатастрофу. Внаслідок автотрощі йому ампутували праву ногу вище коліна.
А вже через тиждень, як вийшов з лікарняної палати, Олег, з паличкою, сів на свого мотодруга – і знову вперед, назустріч вітру. Зізнається, що багато хто з оточуючих не розумів його. Але своє захоплення не полишив навіть після такого страшного лиха.
Після того у чоловіка були десятки мотоциклів – «Ява», три «Иж-Планети-Спорт», японські «Sport», «Honda» 650 кубів, «Suzuki» (до слова, останню модель у лихі 90-ті відібрав, практично, задарма, рівненський криміналітет).
Теперішня його гордість – симбіоз двох транспортних засобів. Квадроцикл для сільськогосподарських робіт харківського заводу ім.Малишева (до слова, який чи не єдиний в Україні випускає і танки теж). На квадроциклі стояло обмеження швидкості, тому Олег переробив його. Взяв моста та задню половину, а спереду прилаштував частину мотоцикла МТ, зробив карданну передачу. Значно зросло передаточне число.
В МРЕО навіть відмовлялися його реєструвати – невідома була для правоохоронців конструкція.
У 2013 році змушений був їхати своїм ноу-хау в Київ, в спеціальний НДІ. Звідти привіз заключення – і лише тоді вже узаконив свій технічний проєкт.
Як каже Олег, на київській трасі він своїм трициклом витискав 140 км/год., і це була ще не межа. Тоді, як в мотоцикла МТ максимальна швидкість – 110 км/год.
Олег, попри статечний вік, – неодмінний учасник фестивалів байкерів. У Дубно на їхньому зльоті «Залізні крила» виграв конкурс на перетягування. Він сам своїм трициклом легко перетягнув двох МТ з колясками. А ще він згадує «Файне місто», «Нетішинський реактор», кременецький мотоклуб. У нього друзі по всій Україні – аж до Сум. Він має багато значків байкерських клубів.
Олег розповідає, що не лише катається на своєму транспортному засобі – боронує, виорює картоплю. Може і орати, лише треба приєднати навісне обладнання.
Вирізняється пан Олег не лише єдиним таким трициклом в околиці. Колориту байкеру надає есесівський шолом, який він випадково надибав у приятеля, де той іржавів. Відреставрував, і тепер каска – його фішка.
В Олега Андрійчука є троє дітей, четверо внуків. По слідах батька пішов єдиний син Саша. Має мотоцикла «Honda».
