Кірі 14 років, усе своє життя вона прожила у Харкові, мріяла отримати вищу освіту та працювати в готельно-ресторанному бізнесі. До 24 лютого в неї було звичне життя українського підлітка: школа, уроки математики, займалася плетінням з бісеру та танцями. Але через війну вона змушена була поїхати з рідного міста разом з 12-річним братом Єгором та батьками.
«У коледжу, до якого я мріяла поступити, немає даху та розвалені поверхи. Нашої квартири немає також. А якщо казати про дім, то найбільше зараз не вистачає моєї кімнати, а ще друзів», — говорить Кіра.
«Але на природі набагато краще, ніж сидіти в гаражі», — додає Єгор. Востаннє вони бачились с друзями у березні, більшість з них також виїхали з Харкова — хтось на західну Україну, хтось за кордон. А про когось немає жодної інформації.
З перших днів війни родина жила в гаражі, в підвальному приміщенні, що за розміром було, як дитяча кімната.
«Коли ми прийшли туди вперше, під ногами було багато піску, потім ми постелили поролон, спали на ньому. Трохи згодом до нас приєдналися дядько, тітка, бабуся та мій двоюрідний брат. Горішня частина гаража трохи більша за мою кімнату. Підвал такий самий, тільки нижчий. Спочатку нам було там холодно, але потім ми грілися обігрівачем», — згадує Єгор.
Кіра розповідає, що було страшно: «У перші дні війни було багато вибухів, чули літаки. В Україні зараз війна. Багато людей досі стривожені й у паніці. Хочеться, щоб усе було, як раніше, спокійно».
За її словами, війна — це дуже страшно. Не розумієш, що робити далі, що буде, це дуже емоційно, неприємно та складно переживати.
Єгор додає, що війна — це дуже погано, через неї родині довелося залишити будинок, спочатку жити в гаражі, а потім взагалі виїхати з міста.
«Найбільше сумую за домом. Поки ми не можемо повернутися, бо там ще стріляють. Мені показували фотографії будинку, там дуже багато шибок вибито, і нещодавно була пожежа. Наша квартира ніби не горіла, але там знизу вода. Дітям усього світу я бажаю повернутися до своїх будинків. А собі — щоб закінчилася війна», — мріє хлопчик.
Загалом до початку війни в Україні, за даними ЮНІСЕФ, проживало 7,5 млн дітей. Свої будинки змушені були залишити понад половина з них.
1 800 000 дітей стали біженцями та виїхали за межі країни, ще 2 500 000 дітей були переміщені всередині України.
ЮНІСЕФ, як і раніше, закликає негайно припинити вогонь та захистити дітей. Необхідна дітям інфраструктура, включаючи лікарні, школи та притулки, не повинні зазнавати обстрілів.
