Традиції Вербної неділі. “У світі це Пальмова неділя. Христос в’їжджає на ослі до Єрусалима. Його осипають квітами, кидають під ноги пальмові гілки.
Вона ж Квітна неділя – це апогей Христової слави, всі Йому радіють”, – так починає розповідь про Вербну неділю етнографка Галина Олійник.
Остання неділя перед Великоднем в Україні мала багато назв. Залежно від регіону її називають Вербна, Квітна, Шуткова, Бечкова, Баськова.
Але є те, що з роками лишалося незмінним, – значення свята, його важливість та сакральність для українців. Чому в Україні почали святити саме вербу, що робили з гілочками та як готувалися до свята наші пращури, розповідає експертка Галина Олійник.
Верба – тотемне дерево для українців. Кажуть, вона де не посади, там вродить.
Це дерево надзвичайно витривале, оспіване в піснях, це символ української національної витривалості.
Крім того, у нас в країні завжди росли красиві плакучі верби, під їхніми вітами зустрічалися хлопці з дівчатами. Символіка верби – це також і символіка жіночості. Прикрашали гілля, як і спасівку (букету трав, які святили на Спаса – ред.) та короваї, виключно дівчата та жінки.
На Галичині свячену вербову гілку називають шуткою. Це не з російської, звісно, не жарт, не прикол. Назва походить від німецького шуцен – оберіг. Слово збереглося з часів австро-угорської імперії.
Традиції Вербної неділі
В центральній Україні завжди святили вербу, яка вже розцвіла, з листочками. Це була зелена, жива верба, яка вже розпустилася.
На заході Україні вирубували гілочки спеціально завчасно, щоб вона не встигла зацвісти. Мали залишитися котики. Для прикраси верби брали квіти та сухе зілля.
А звідки ж його можна було взяти на початку весни?
Тільки з-за образів, зі спасівки. Посвячені квіти другий раз вкладали в прикрасу цієї шутки. Ще й тому свячена верба – це унікальний оберіг. Ніде більше у обрядовості ви не знайдете нічого, що буде прикрашене квітами, які освячують два рази.
Парна чи непарна кількість галузок в пучку неважливо
Треба було, щоб пучок був тугенький, гілочок зо 12, наприклад, і щоб вони були всі гарні. Гілочки закручувалися лляним шнуром у напрямку за сонцем.
Якщо в центральній Україні могли нести святити просто зелені гілочки, прикрашені калиною, то колишні Галицько-Волинські землі прикрашали шутку шарами в 3 або в 5 рядів. Коли я цікавилася в старих людей – чому ви так прикрашаєте, то вони казали: “То як церква, скільки є бань, стільки шарів”.
Прикрашати могли пижмою, деревієм, безсмертником, м’ятою та чорнобривцями. У Львові ще й обов’язково використовували для прикраси мірту (самшит).
Поки шутка не освячена – якщо хтось просить, з неї гілочку можна поділитися. Можна дати й освячену гілочку верби, якщо святили ще й крім букета окремо. Після того, як вербу освятили, вона стала ваша, діставати з неї гілочки не варто, несіть додому та кладіть за образи.
Освячена верба слугувала як оберегом для усього дому, так й індивідуальним, для кожного члена сім’ї. Після освячення треба було з’їдати по кілька котиків, щоб бути здоровими.
Клали кілька котиків і у паску
Ще вважалося, що якщо ти принесеш свячену вербу з церкви, посадиш з неї гілочку і вона прийметься на городі, то це велика милість і ласка Божа. Це був також знак, що якщо в сім’ї є неодружені хлопці чи незаміжні дівчата, то скоро вони знайдуть пару і створять сім’ю.
Котики та шматочки гілочок верби ховали в одязі – щоб ніхто не наврочив.
Особливо треба було це робити дівчатам, які хотіли вийти заміж, вагітним на ранніх термінах та хворим.
Богомільні жінки, у яких не виходило мати дітей, завжди носили такий оберіг, навіть зашивали його в одяг. Свячену вербу кидали в пожежу, щоб послабити силу стихії.
Галузку з шутки клали покійникам в труну. Вважалося, що вона захистить їх на тому світі.
Стару свячену вербу не викидали ні в якому разі, її спалювали – але перед тим розпалювали нею піч, щоб пекти паску. Найпоширенішою до наших днів лишилася традиція бити вербою – аби людина була здоровішою.
Бити освяченими галузками слід було обов’язково з примовками. Їх було багато. Найпоширеніша: “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Уже недалечко червоне яєчко”.
Ще були варіанти такі:
– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є. Від нині за тиждень буде Великдень” (галицьке вітання).
– “Не я б’ю, верба б’є! Будь величний, як верба, здоровий як вода, багатий як земля”.
– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень. Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка”.
Люди вірили, якщо ти в ту хвилину і в той час щось побажаєш, воно має збутися.
В сучасному світі ми часто не розуміємо цієї енергетики – енергетики добра, радості.
Ми писали раніше: Підтримай ЗСУ та посади іменне дерево у Тернополі.
