Тернополянка Валентина Семеняк презентувала нову збірку короткої прози Базяник. Про це пише Свобода.
Світ, в якому ми нині живемо, традиційно сповідує закон: минуле – це погано, нове – це добре, однак подібні спрощення, зазвичай, небезпечні, бо вони обмежують простір для фантазій.
У своїй новій збірці короткої прози «Базяник» Валентина Семеняк майстерно доводить, що аспекти минулого і майбутнього при всій своїй суперечливості, міцно тримаються за вервечку буття і потребують одне одного.
В історії ідей та метафор, якими рясніє книга, триває буденне життя, хоча речі, про які веде мову авторка, не рухаються за прямою лінією, її перо залишає на папері відокремлені один від одного сліди.
Тернополянка Валентина Семеняк презентувала нову збірку короткої прози Базяник
У Валентини здебільшого складні інтелектуальні тексти. Інтрига побудована виключно на реальності, яка базується на приватних спогадах авторки.
І хоча з часу описуваного минуло чимало років, вона відтворює яскраву живу картину бувальщини з додаванням психологічних типажів. Це не просто спогади, а особистісна реакція на побачене й пережите в минулому, інтелектуальна подорож у минуле.
Наприклад, коли читаєш початок твору «Вимикаючи зовнішнє світло, не забудьте увімкнути внутрішнє», то здається, що все просто, проте розповідь мало-помалу розкриває нам інакший, глибший підтекстовий смисл: «Свідомо не пишу: «людей». Бо в слові «люди», всередині його, криється інше слово: «Юди». А їх, як стверджують святі письмена п’яти основних релігій світу, в нашу епоху, епоху всеохопної моральної деградації, «розбрунькувалося» найбільше.
Відповідальність за світову екологічну кризу лежить не лише на сильних світу цього, а й на кожному з нас. Адже кожний з нас частинка цілого».
