Українські силові відомства перевіряють зв’язки російського бізнесмена Юрія Карасьова з українським бізнесом. Ім’я Карасьова пов’язують із корупційними схемами, фінансуванням військово-промислового комплексу Росії в обхід санкцій для ведення війни проти України і можливими зв’язками з військовою розвідкою країни-агресора.
Як пише журналіст Микола Пимоненко у своїй колонці для видання “Главред“, за непідтвердженими відомостями Карасьов є організатором або ключовим учасником операцій із захоплення компаній, використовуючи для цього складні схеми з офшорними структурами. Такі методи дозволяють йому залишатися в тіні, діючи через підставних осіб або компанії, які важко простежити.
Водночас його біографія сигналізує, що Карасьов, імовірно, є співробітником спецслужб: у деяких російських базах даних залишено записи про проходження служби Карасьовим у період з 1985 по 1992 рік у військових підрозділах ГРУ.
У період із 1991 року до 1995 року він обіймав різні посади в комерційних банках на різних посадах, а наприкінці 1996 року очолив правління комерційного банку “Металург”, який надалі стане прикриттям та інструментом легалізації коштів, отриманих від рейдерства і бандитизму. Належність Карасьова до ГРУ побічно підтверджує сайт агрегатор банківських російських установ, де в довідковій інформації зазначено, що банк очолює колишній співробітник ГРУ.
Сам банк “Металург”, очолюваний Карасьовим, позиціонує себе як скромного гравця на російському фінансовому ринку. Однак, вказує Пимоненко, такі установи можуть бути не просто бізнесом, а інструментами в руках ГРУ. Після анексії Криму 2014 року і повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року Захід наклав на Росію безпрецедентні санкції, спрямовані на обмеження доступу до технологій і фінансових ресурсів. У відповідь Москва розгорнула складну мережу для їхнього обходу, і банк “Металург” може бути однією з її ланок. Можливо тому банк залишався поза увагою і санаційними обмеженнями аж до 12 грудня 2023 року.
За інформацією аналітиків, такі банки часто виступають посередниками у фінансуванні компаній, пов’язаних із ВПК. Наприклад, через надання кредитів або інвестицій фірмам, які постачають компоненти для виробництва зброї. Більше того, використання підставних компаній у країнах із слабким контролем санкцій – таких як деякі держави Центральної Азії чи Близького Сходу – дозволяє приховувати рух коштів.
