Військовий щоденник Володимира Якиміва. Володимир Якимів — підприємець, медійник, краєзнавець і громадський діяч із Бережан, людина, яка без статусу учасника бойових дій уже вдруге добровільно пішов на війну. Ще під час п’ятої хвилі мобілізації у 2015-му він зробив свідомий вибір — стати солдатом, аби на власні очі побачити стан української армії. Тоді ж він відмовився від УБД, бо не вважав, що держава йому щось винна. І під час повномасштабного вторгнення повторив цей вибір.
Військовий щоденник Володимира Якиміва
24 лютого 2022 року він сказав дружині: «Скоріше піду — скоріше повернуся». А тепер додає: «Збрехав. Ті, хто пішли першими і досі живі, мають найменше привілеїв і найбільше відповідальності… Фізичних і моральних сил вже немає. Але щоб не опинитися за ґратами після стількох років захисту — доводиться служити далі».
Сьогодні Володимир Якимів продовжує службу в ЗСУ, а ще — продовжує вести свій армійський щоденник у Facebook. У розмові він поділився думками про службу, війну, роль медіа і те, що насправді тримає його на ногах уже понад три роки поспіль.
Ви пішли до ЗСУ добровольцем
– Ви пішли до ЗСУ добровольцем ще під час 5-ї хвилі мобілізації. Зараз Ви знову в армії. Коли саме Ви повернулися? Що стало для Вас основним мотивом повернення в ЗСУ?
– Я не “повернувся” в армію, бо це не моє – навіть замість строкової (1.5 роки тоді) проходив альтернативну (3 роки на будові) службу. Пішов знову в ЗСУ з тієї ж причини – заповнити нестачу (професійних) солдатів.
– Як змінилось Ваше ставлення до служби і до армії загалом після першого досвіду? Які уроки Ви винесли з попереднього періоду служби і як вони допомагають Вам зараз?
– На жаль, армія залишилася багато в чому (досі совковою) армією, саме тому не мав і не маю бажання служити, проте дуже поважаю контрактників – тих, хто обрав війну своєю професією. Після АТО “відходив” пів року, тож на повномасштабне вторгнення реагував вже набагато спокійніше, аніж ті, хто вперше пішов. Загартувався…
– В якій бригаді Ви служите зараз? Яке Ваше завдання і військова спеціальність на цей момент?
– 24 лютого у військкоматі сказали, що моя перша 24 механізована бригада не дала запиту на поповнення, і невідомо скільки чекати, тож запропонували приєднатися до 44-ї артилерійської бригади. Я погодився і того ж дня був у Тернополі. Попри мої знання та вміння (медійник, комп’ютерник, провайдер, будівельник, топогеодезист, командир відділення…) мене оформили на простого водія – того дня кілька водіїв “вибули зі строю” при переміщенні колонами. Так і прослужив три роки на посаді водія-електрика польового вузла зв’язку, хоча більшість часу провів на варті (охоронні пунктів управління БОЄМ та інших об’єктів)…
Як змінилась Ваша роль у підрозділі
– Як змінилась Ваша роль у підрозділі, якщо порівняти перший і другий періоди служби? Чи використовуєте Ви досвід з попередньої служби для допомоги побратимам?
– Якщо в АТО сам багато вчився, то під час повномасштабного вже навчав інших з досвіду – наприклад, як правильно робити бліндажі, маскувати техніку чи патрулювати територію…
– Під час першої мобілізації Ви відмовились від статусу учасника бойових дій. Чи змінилось Ваше ставлення до цього питання зараз? Чи маєте Ви статус УБД на даний момент?
– Оскільки я не вважаю, що держава мені щось винна, тож від УБД відмовився і вдруге. Та й щоб не користуватися пільгами, оскільки є самодостатнім бізнесменом. Можливо, колись оформлю статус УБД заради сім’ї.
Вважаю, що статус важливий для усіх, хто не стояв осторонь, а пішов захищати нашу державу. Але важливий він якраз тим переліком пільг, котрі б мали збільшуватись щороку, щоб так захисники і захисниці відчули вдячність від держави чи громад.
Щоденник у Facebook
– Ви продовжуєте вести щоденник у Facebook, фіксуючи армійські будні. Чи є в планах на основі цих нотаток створити щось більше, ніж просто записи у соцмережах? Можливо, книгу чи інший проєкт, що висвітлює реалії війни зсередини?
– Думки були, але плани – ні. Вже є і ще будуть набагато цікавіші видання. Я писав і пишу лише для підтримки друзів та знайомих, що важливо лише в даний момент.
– Після всіх труднощів і випробувань, що дає Вам сили продовжувати службу в ЗСУ? Яка основна мотивація в ці складні часи?
– Коли знову йшов 24.02 на війну, обіцяв дружині: “Скоріше піду – скоріше повернуся”. Збрехав, як виявилося. Адже ті, хто пішли першими і досі вижили – мають найменше привілей і найбільше відповідальності… Тож ні фізичних, ні моральних сил вже нема для продовження служби. Але щоб не сісти після стількох років захисту держави в тюрму – доводиться продовжувати службу…
– Як Ви бачите своє майбутнє після завершення служби? Чи плануєте повернутись до медійної діяльності, чи хочете спробувати себе в чомусь іншому?
– Після демобілізації планую найперше відпочити (реабілітуватися) від усього. Скільки на це піде місяців – ще не знаю. Потім буде видно…
– Як соціальні мережі і блогери можуть впливати на громадську думку і підтримку армії під час війни? Як Ви оцінюєте роль медіа у цей період?
– Люди – істоти соціальні, тож інформація від її поширювачів дуже впливає на суспільство. На жаль, багато попадають на гачок інформаційних операцій ворога, та ще й доволі “корисних ідіотів” є. Вважаю, що на час війни має бути певна цензура щодо критичних питань. Для медіа – неможливо бути осторонь питання життя чи смерті у власній країні, неможливо бути без обрання сторони…
Спілкувалася Надія Греса
Читайте також: історія Ані, яка потрапила в прийомну родину у 4 роки.
