Є у Тернополя зірочка, яка лише починає свій шлях на спортивному небосхилі. Знайомтеся – це Іванна Дяченко. У свої досить юні роки, вона – майстер спорту України з веслування, Чемпіонка України, член національної збірної України та, найголовніше, наша основна надія на Олімпіаді у 2028 році.
Насправді, про Іванну ми вже писали тут.
А сьогодні хочемо запропонувати вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю зі спортсменкою, яке вона люб’язно погодилась дати Ровеснику.
Про спорт та не тільки
У тебе вже досить крутий шлях у спорті. Розкажи чесно: коли ти зрозуміла, що веслування – це твоє?”
Коли я вперше прийшла на веслувальну базу – враження, що веслування це «моє» не було абсолютно. Тоді всі мене заспокоювали і казали, що НІХТО за усю історію веслування не вивертався (випадав з човна в воду) з поплавками (це така конструкція з двох пляшок на палиці, яка привʼязана до човна для балансу). І коли я вивернулася прямо посеред купи водоростей, які намотувалися мені на ноги й руки (а мені тоді було років 10 і я мала гарну фантазію), мій мозок намалював купу картинок монстрів, які тягнуть мене на дно.
Після цього я рік не зʼявлялася на тренуваннях, а коли наступного літа знову прийшла – мене заявили на перші змагання. На них, після місяця тренувань, посіла третє місце. Виявилося, що я дуже люблю змагатися.
Про Тернопіль
“Тернопіль і великий спорт – як поєднуються? Чи не здається тобі, що треба було б переїжджати до столиці заради ще більш стрімкої кар’єри?
В чотирнадцять років мене вперше викликали на тренувальні збори до збірної команди України. І з того моменту я постійно в команді. Це кожного разу нові міста, хоча після семи років поїздок вони радше повторюються.
До війни збори часто проводили в місті Дніпро, але зараз там заборонено виходити на воду повноцінно. Нині найчастіше збори проводять в Конча-заспі (Олімпійська база під Києвом), Обухові, Добротворі (переважно в зимовий період) та Вінниці.
Зараз ми працюємо над тим, щоб в цей список додали збори в Тернополі. У нас є неймовірно крута база, з стартовою системою, з ідеально виміряною дистанцією і буйками кожні 10 метрів.
Декілька разів я тренувалася окремо від збірної заради самопідготовки з моїм особистим тренером. Ця підготовка проходила в Тернополі. Бути в Тернополі на зборах – це був чи не найкращий експіріенс для мене. Тому, сподіваюся, що найближчим часом збірна команда зможе тренуватися у Файному.
“Лос-Анджелес – 2028 – вже реально чи поки що мрія? Як виглядає твій шлях до Олімпіади?”
Враховуючи досвід попередніх Олімпіад, де брала участь наша команда, найреальніше – це взяти ліцензію в командному човні, а саме в четвірці. Зазвичай, скатування цього човна – це роки кропіткої праці в команді.
Цього року я виборола своє право бути членом цього екіпажу. Кубок світу показав те, що ми є конкурентноспроможними на міжнародному рівні. Тому ми продовжуємо роботу над цим і рухаємося в напрямку Олімпіади.
Байдарка
“200 метрів на байдарці – це ж чистий адреналін! Опиши відчуття на старті та фініші. Про що думаєш під час запливу?”
Зазвичай на старті у мене 100% концентрація на ловушці та звуках з мікрофонів, щоб вчасно зреагувати на стартовий сигнал. Адже через те, що дистанція супер коротка – кожен гребок має істотне значення.
За 40 секунд я, зазвичай, не встигаю подумати ні про що. Дистанція натренована до автоматизму. Тільки на останніх метрах, коли стає особливо важко, хочеться повернути голову і глянути, яка ж я їду. Але я вмію стримуватися. Тому вже після того, як перетинаю лінію фінішу, я можу дозволити собі глянути по боках. Зазвичай, ніякої інформації від цієї дії не отримую, тому доводиться чекати результати на табло.
Цього разу, за результатами фото-фінішу я виявилась другою, хоча час з дівчиною, яка була третьою, у нас був однаковий.
“Студентське життя + тренування на рівні збірної – як встигаєш все? Є якісь лайфхаки для тайм-менеджменту?”
Насправді, не зважаючи на те, що в звичайному режимі тренувань (у мене їх три за день: зарядка, перше тренування на воді+зал, друге тренування на воді+зал/пробіжка) вільного часу достатньо для навчання.
Головне правило тайм-менеджменту для мене – це прописувати усі задачі на день або в порядку їхнього виконання, або їхньої пріоритетності.
“Соцмережі, тікток, інстаграм – користуєшся активно? Як ставишся до того, що спортсмени стають блогерами?”
Так, я достатньо активно веду свій Інстаграм, хоча й ціную свою приватність. Вважаю, що в розвитку своїх соцмереж немає нічого поганого. Крім того, вони можуть стати потужним інструментом для монетизації власної професії.
До цього рівня я поки не дійшла. Але у мене є сторінка в тіктоці, де я знімаю відео про книжки, які читаю. І там моя аудиторія потихеньку зростає. Це досить цікавий досвід – взаємодіяти з людьми в інтернеті, які не є твоїми знайомими.
Команда
“Команда (двійка) чи індивідуальні запливи – що більше до душі?”
Відверто кажучи, з дитинства я фанатка змагань в одиночках, бо в командних човнах я відчуваю неймовірний тиск відповідальності.
В одиночках мені спокійніше, бо не зможу нікого підвести й ніхто не зможе підвести мене. Але на противагу цього, слід зауважити, що емоції від здобуття медалей в командних човнах набагато яскравіші.
“А що робиш, коли не тренуєшся? Є хобі, захоплення, які допомагають розвантажитись?”
Чим я тільки не займаюся (сміється). Я можу написати цілий абзац різних своїх актівіті у вільний час. Читання книжок, серфінг, гончарство, скелелазіння, малювання, бадмінтон, плавання, катання на ковзанах/лижах/велосипеді/роликах, екстремальні подорожі, плетіння з бісеру, приготування тортів, вивчення французькою мови… і це тільки те, чим я займаюсь зараз.
В планах уроки фортепіано, флай йога і навчитися крутити сальто.
“Молодь часто каже, що спорт – це нудно. Що б ти сказала ровесникам, які сумніваються, чи варто займатися?”
Погодитись з тим, що спорт це нудно – я абсолютно не можу. Усіх своїх друзів я зустріла саме на веслуванні. Усі найвеселіші моменти також сталися саме тут.
Ви навіть не уявляєте, які можливості відкриває компанія дітей на відкритому повітрі, поруч з річкою і з можливістю грати і спілкуватися цілий день. Але, якщо мова йде про те, що тренування забирають у молоді можливість напитися, то для мене це не є чимось веселим чи розважальним.
Я завжди вибираю тверезе проведення часу.
Про Олімпіаду
“Чи здивуєшся ти, якщо з упевненістю скажу, що впевнений у твоїй Олімпійській нагороді в 2028 році? Давай, якщо так станеться, то пригадаємо це інтерв’ю і запишемо нове для Ровесника”
Я так само в це вірю, і тренуюся саме заради цього. Сподіваюся, що у нас буде можливість згадати це інтервʼю в 2028 році!
“Найкрутіший момент у кар’єрі досі?”
Найкрутіший момент за мою веслувальну карʼєру був в 2019 році, коли за один день виборола аж три Європейські нагороди. Й всі три були на Олімпійських дистанціях.
Я досі дуже пишаюся маленькою собою, яка змогла це зробити. Також, і ще один момент – підготовка в двійці з моєю найкращою подругою, коли ми вивернулися близько 17 разів за тренування. Ми тоді більше купалися, ніж були в човні. Нам було років 11-12. Це було дуже-дуже весело!
І знову про війну…
“А найважчий період – коли був і як його долала?”
Найважчий період для мене був тоді, коли почалася повномасштабна війна. Я декілька років поспіль не завойовувала медалей на міжнародних змаганнях. Також, це був період, коли мені виповнилося 18. Я перейшла в нову вікову категорію. Усе тоді було важким.
Весь час ти зупиняєшся за крок, за секунду, долю секунди до медалі. Ти наче і там, але тобі не вистачає крихітки до мети. Це боляче. Але це врешті решт закінчилося, тому слід фокусуватися на позитиві.
Нагадаємо, що Іванна Дяченко блискуче стартувала у новому сезоні. Вона вже завоювала срібну медаль у байдарці-одиночці на олімпійській дистанції 200 метрів.
Що ж, дякуємо Іванці, бажаємо Іванці спортсменці яскравих перемог, чудової кар’єри та мрій, які обов’язково збуватимуться.
Фото з особистого архіву Іванни Дяченко
