Байкер з перших днів пішов на фронт. Головний сержант роти 83-го батальйону 105-ї окремої бригади тероборони ЗСУ, штаб-сержант Богдан з позивним Байкер із Тернополя в Збройних силах України з 2018 року. Про це та більше в матеріалі Суспільного.
Він став на захист України в той день, коли молодшому синові виповнилося 17 років. Старший син військовослужбовця також боронить країну від російських окупантів. Свою історію військовий розповів Суспільному на сході України.
Далі його пряма мова:
“Моя специфіка — робота з особовим складом. Консультую, раджу, допомагаю і сам з хлопцями виконую бойові завдання. Зараз стало трохи складніше тут, ніж було. Складнощі в посиленні обстрілів, через зміну ситуації, тактики ведення бойових дій ворогом”.
Байкер з перших днів пішов на фронт
Головний сержант роти 83-го батальйону 105-ї окремої бригади тероборони ЗСУ, штаб-сержант Богдан з позивним Байкер із Тернополя в Збройних силах України з 2018 року. Він став на захист України в той день, коли молодшому синові виповнилося 17 років. Старший син військовослужбовця також боронить країну від російських окупантів. Свою історію військовий розповів Суспільному на сході України.
Далі його пряма мова:
“Моя специфіка — робота з особовим складом. Консультую, раджу, допомагаю і сам з хлопцями виконую бойові завдання. Зараз стало трохи складніше тут, ніж було. Складнощі в посиленні обстрілів, через зміну ситуації, тактики ведення бойових дій ворогом”.
Про рішення долучитися до ЗСУ
“Це було в 2018 році, я проснувся одного разу і сказав: “Все, досить. Малий виріс, треба йти щось робити”. Пішов і підписав контракт на три роки. Тоді була АТО. Після контракту займався бізнесом, ремонтували машини. Але довго воно не тягнулося, може з рік і почалася війна. Я вже не міг сидіти і в перші дні пішов.
Тоді в військкоматах черги були, таке загальне піднесення було. Всередині все бурлило. Не мав де себе подіти. Ледве знайшов собі посаду, штат повністю був забитий. Так як в мене звання було на той момент прапорщик, то мене взяли на командира взводу спочатку, а потім знайшлася вакансія головного сержанта четвертої роти”.
Контузія та її наслідки
“Перед нами були хлопці десантники, не буду називати бригади, вони вибивали ворога, вибивали з лісів, а ми стояли в обороні, прикривали. Стояли в посадці недалеко від ставка. І там хлопці потрошку вкопувалися. Каже до мене побратим: “Давай більше вкопаємо ямку, бо вона щось дуже маленька. І ми почали копати троє. Копали, копали по черзі. Викопали на повний зріст. Оце мене й урятувало, я так тепер зрозумів.
Я броню скинув, пішов в бліндаж, як сьогодні пам’ятаю, сиджу біля входу й читаю книжку “Історія України”. Не пам’ятаю, про що я саме читав, бо тоді так гатило. І чую вихід один, вихід другий. А ти вже привикаєш до цього. Там полетіло, там полетіло. А тут раз і все. Думав, що попало мені в бліндаж. Страшний вибух. Сморід від пороху. І думка така в мене в голові: “Де моя каска? Де моя каска?”. Виповзаю з цього бліндажа. Дивлюся — хлопців теж контузило. Евакуювали нас і на госпіталь. Досі відчуваю свист у вухах, шум, але нічого, воюємо далі”.
Відпустка військового
“У відпустці я був в квітні, але це не відпочинок. То за одним з фронту дзвонять, тут за іншим. Мені син каже: “Тату, слухай, приїдеш і десь поїдемо відпочинемо?”. Я кажу: “Синочку, може. Може й зробимо так”. Але самі знаєте, як буває.
Був такий випадок. Прийшов я в гості до друга, ми разом росли. Сіли за стіл, все гарно, починаємо балакати. І він починає мені: “Біда, нема грошей, не та вже робота, все не так”. А я до нього кажу: “Ти зранку встав і пішов на роботу. Ну, може не заробив ти стільки грошей, скільки заробляв. Але ти пішов на роботу, спокійно на роботі відпрацював. Пообідав, прийшов ввечері додому, ліг біля дружини і в тебе все нормально, і ти спиш спокійно”.
І, кажу, чи ти задумувався, як там? Там болото, там окоп. Ти живеш одною годиною навіть, не те, що днем, а одною годиною. Ти не знаєш, що зараз буде. Він так на мене подивився пильно, а коли прощалися, навіть розплакався. Знаєте, кожен своїм мірилом міряє, для нього так змінилося, а тут взагалі для людей все помінялося, і вони в цій зміні вже роками. Але країну треба боронити”.
Про родину й особисте життя
“Мій старший син воює в Часовому Яру. А менший син ще не має 25 років, вчиться. Я розлучений. Таке життя, так склалося. Раніше в АТО не пішов, бо залишився з сином. Жінка поїхала за кордон, ми розлучилися. Синові в 2014 році було 13 років, не міг його залишити. Чекав поки він підросте, поки закінчить школу. Синові виповнилося 17-ть і я пішов підписувати контракт”.
Історія татуювання
“Любов до України в мене виховував батько і дідусь. Напевно, після війни я своїм внукам про важливе розповідатиму. А що до мого дитинства, то про незалежність України тоді говорити не можна було. Але батько з дідом бувало говорили про УПА. Я малим підслуховував.
Перший тризуб побачив, коли мені вісім років було. У нас книжка була “Історія України”. Стара, побита часом, її постійно вдома десь ховали і переховували. В ній я й побачив тризуб такий цікавий. З нього й татуювання собі зробив ще в 90-му році”.
Читайте більше: Герої серед нас: Володимир Іваник з Тернопільщини отримав Золотий хрест від Головнокомандувача ЗСУ.
