Історія тернопільського захисника Бориса. Борис служить у Збройних Силах України вже шість років. До цього працював на одному з ринків у Тернополі, проте одного дня після пропозиції пройти військову службу його життя змінилось. Розпочались навчання, складання присяги, перша бойова робота у різних підрозділах.
А після недовгої служби у розвідувальному батальйоні однієї з бригад його перевели до 44-ої окремої артилерійської бригади, де він зрештою і підписав контракт.
Сьогодні він вже сержант роти зв’язку, хоча каже, що такий фах для нього був новим.
“Було дуже цікаво все. Машини були цікаві, що всередині знаходиться, як воно все взагалі працює, як розгорнути ту релейку, ТА-57. Це як бути дорослим і дивитись на все дитячими очима – хотілось дослідити усе. Головне – не зупинятися”, – каже військовий.
Ефективна робота зв’язківця у війську, переконаний Борис, залежить від того, чи він готовий самостійно навчатись та бути уважним до деталей. Фахівець повинен добре орієнтуватись у завданнях, які йому дає командир, а також постійно шукати нові знання, оскільки сучасні системи зв’язку періодично оновлюються.
“Наприклад, каже командир роти, що завтра їдемо ставити релейки. А ти прочитав про них вже, щось більше вивчив, на які діапазони воно реагує. Адже вся ця інформація є у відкритому доступі – ти можеш сам просто дивитися, читати, пробувати. А ще у нас підрозділ дуже приємний, хороший, тут люди допомагають один одному завжди. І коли ти хочеш щось дізнатись нове, то можеш підійти до побратима і спитати, а він тобі все покаже і пояснить, як і з чимось працювати”. – ділиться військовий.
Історія тернопільського захисника Бориса
Робота зв’язківців є колективною, каже Борис. Встановлення релейок, прокладання кабелів, робота зі Starlink та оптичними лініями – усі завдання рота завжди обговорює та виконує спільно, аби все було безпечно та ефективно.
“Війна не стоїть на місці і її технології постійно вдосконалюються, аби якомога легше було з ними працювати, аби якомога швидше надавати надійний і безперебійний зв’язок”, – розповідає Борис.
Попри труднощі та небезпеки, у роті завжди знаходять місце для гумору і позитиву. Військовий наголошує, що жарти допомагають зберігати моральний дух.
“Жарти є кожного дня! Вони допомагають не опускати руки. Ми щодня стріляємо якимись підколами і приколами, бо так просто веселіше жити. Сприймаємо все на позитиві. Як воно має бути, так і буде”, – каже сержант.
Але зрештою зв’язок для сержанта – це не лише технічна комунікація між військовими, але й опора та підтримка, коли згадує про зв’язок із рідними. Вдома чекає дружина, каже Борис, і саме вона є його головною мотивацією продовжувати боротьбу.
“Але головне, аби ворог не ліз і не йшов далі. Бо ви бачите, що він робить, де ступає його нога? Просто хочеться вигнати його. Навіть не те що вигнати, просто вибити всю цю наволоч з країни! Просто, щоб вони забули шлях до України”, – каже сержант.
Ми також писали: Історія командира роти Сафарі Миколи Гринчука з Тернополя.
