Нещодавно було визнано, що COVID-19 в пенітенціарних установах з’явився. Тоді ж Департамент з питань кримінальних покарань Міністерства юстиції на своїй сторінці в Фейсбуці почав щоденно наводити дані відносно захворюваності. З того часу минуло більше трьох тижнів, а показники змінюються мало. З 29 квітня вказується, що позитивний результат на ПЛР-тест є у двох ув’язнених та одного засудженого в Чернівецькому та Кропивницькому СІЗО, при цьому двоє поступили до Чернівецького СІЗО з встановленим діагнозом, а ув’язненому в Кропивницькому СІЗО було організовано та проведено ПЛР-тестування. Наразі ще хворіють два медичних працівника ЦОЗ ДКВС та 13 працівників персоналу ДКВС – загалом 18 хворих. Проведено 442 дослідження.
Про що свідчать ці дані? На мій погляд, по-перше, тестування засуджених та осіб, узятих під варту, вочевидь не проводяться взагалі, навіть тих, хто був у контакті із працівниками, які захворіли. По-друге, дані про кількість працівників персоналу, що захворіли, є вкрай сумнівними. Важко очікувати, що вони будуть такі малі з огляду на динаміку зростання захворюваності в країні та ідеальні умови для розповсюдження коронавірусу в СІЗО та установах виконання покарань. Тим більше, що, як показало наше дослідження, більшість установ занедбано в контексті виконання санітарних та протиепідемічних заходів.
Приклад з Дарницьким інтернатом для дівчат, де був встановлений діагноз у однієї працівниці і провели тестування всім, є вражаючим. Позитивний результат тесту виявився у 81 людини. А що було б, якби таке тестування провели всім працівникам та ув’язненим Кропивницького СІЗО, де захворів працівник та один ув’язнений? Це показало би реальний рівень захворюваності хоча б в одній установі.
У Кропивницькому також підтверджено коронавірус у заступника керівника виправної колонії №6. Кропивницький СІЗО і ВК №6 знаходяться поруч, там кілька сімейних пар, де чоловік (дружина) працює в СІЗО, а дружина (чоловік) – у ВК №6. Тобто співробітники установ – контактні, і спілкуються із засудженими у ВК №6 та ув’язненими в СІЗО.
В.о. начальника СІЗО каже, щоб усі контактні співробітники робили тест власним коштом у приватній фірмі. Водночас він просив у громадської організації благодійну допомогу для проведення тестування 40 працівників СІЗО та 20 ув’язнених, які були в контакті з одним працівником СІЗО, що захворів. Це той самий в.о. начальника СІЗО, який в ті ж самі дні катував двох в’язнів у цьому ізоляторі, вимагаючи у них кошти.
Як ми вже писали багато разів, пріоритетним напрямком протидії поширенню COVID-19 в пенітенціарних установах у всьому світі визнано звільнення засуджених від відбування покарання через амністію чи умовно-достроково та зміна судом запобіжного заходу для осіб, узятих під варту. Тільки після цього з’явиться шанс для ефективної превенції розповсюдженню хвороби. Міністерство юстиції розробило два законопроекти – про амністію та умовно-дострокове звільнення, 24 квітня Кабінет міністрів їх схвалив, і 27 квітня вони були внесені урядом на розгляд парламенту.
Пройшло три тижні, і замість термінового розгляду їх просто ігнорують. За цей час тільки один Комітет – з прав людини – розглянув законопроект про амністію (№3397). Складається враження, що у тих, хто приймає рішення, немає жодного розуміння, яку велику загрозу несе сплеск коронавірусу в пенітенціарних установах — не тільки для них самих, а й для населення тих місцевостей, де установи знаходяться. Не кажу, що можна очікувати негативну реакцію і ув’язнених, і персоналу. Неодноразово можна було чути, що як тільки хвороба з’явиться, працівники подають рапорти на звільнення. А ув’язнені чекають ухвалення цих законопроектів як манни небесної.
Отже, якщо керівництво держави всерйоз каже про боротьбу з поширенням COVID-19, воно просто зобов’язане проводити тести в’язням та персоналу в установах, де є підтверджений діагноз, державним коштом і терміново розглянути законопроекти 3397 та 3396.
Не хочу навіть згадувати мантри, записані в статті 3 Конституції, що життя і здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю і що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а в статті 24 – що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Бо ставлення керівництва держави до коронавірусу в тюрмах показує, що ці норми Конституції для них – лише лицемірні та пустопорожні декларації.
Проте буду дуже радий помилитися.
