Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Сьогодні дав інтерв`ю одному ЗМІ. Думаю, що не оприлюднять, бо казав НЕ те, що журналіст хотів почути. Мова йшла про сільські школи, над якими занесена сокира…
Мої роздуми стосовно долі майже приречених були такими.
- Занесення сокири над сільськими школами варто було очікувати. Десятками років всі дивилися на занепад сільської освіти і…. нічого не робили. Нагадаю, що коли в СРСР постало питання про необхідність покращення сільської освіти 70-80-х роках минулого століття, то було прийнято 5 партійно-урядових постанов заради спасіння сільської школи. У сільську освіту пішли гроші. Й великі гроші. Наведу лише один приклад. Якщо у вчителя фізкультури сільської школи в ті часи через малокомплектність закладу не вистачало годин для ставки, то йому її виплачували в повному обсязі… Аналогічна ситуація була і з вчителями іноземних мов. А соціальна підтримка сільського вчителя. Я, працюючи сільським вчителем, практично нічого не платив за квартиру, за електроенергію, за опалення… Тепер, коли роками у освіту, і найперше – у сільську, не вкладалися кошти, починаємо волати: вона погана. Не буває поганих дітей у хороших батьків.
- Чим навчальний план малокомплектної школи відрізняється від навчального плану повнокомплектної? Нічим. Держава, затверджуючи типові навчальні плани, абсолютно відмовилася враховувати специфіку та особливості функціонування сільських шкіл. Тобто, всіх підстригали на один шик: як у армії. Як наслідок – маємо те, що маємо.
- Специфіка малокомплектної сільської школи та, що в ній нормальний освітній процес на засадах класно-урочної системи організації навчання організувати НЕ МОЖЛИВО. А чи дозволені в наших школах інші, ніж класно-урочна, системи організації навчання? НЕ ДОЗВОЛЕНІ. Ба, навіть заплату вчителям нараховують, кладучи в основу кількість проведених уроків у рамках цієї ж системи. Я вже мовчу про те, що наша славна педагогічна наука, із тисячами захищених дисертацій, так і не спромоглася на науково-методологічне обґрунтування іншої, ніж класно-урочна, системи організації навчання. А ті управлінці та учені, котрі мандрують світом у пошуках досвіду, не звертають увагу на те, що багато країн проблему невеликих шкіл ВИРІШИЛИ.
- Мені дуже прикро, що результати ЗНО чомусь стали підставою для твердження про низьку якість освіти в сільській школі. Це, як у тій приказці: «Знайшли сокирку під лавкою». Це НЕ Є ПРАВДА. Бо кращі результати ЗНО учнів міських шкіл пояснюються, насамперед, тим, що вони мають набагато кращий доступ до репетиторства. І деякими іншими чинниками. Між іншим, якби оця «сокирка» була б правдою, то випускники опорних шкіл уже могли б показати кращі результати ЗНО. Їх хтось бачить?
Чому я про це пишу? І вже не перший раз? Та тому, що піднімаючи сокиру, ніхто не доклав зусиль для того, щоб вдихнути у сільські малокомплектні школи друге життя.
Люди, котрі готові запропонувати проекти порятунку сільської школи, є. Й вони готові це робити. Потрібні лише політична воля, підтримка й бажання/
Джерело: osvita.ua
