Про цих неймовірних дівчат, які називають себе «лікарняна банда», я чула неодноразово. Про них один одному переповідають військові, ними захоплюються медсестри і лікарі, їм зі слізьми на очах дякують рідні поранених хлопців. А вони скромно знизують плечима, мовляв, робимо те, що треба. З представницею «банди» вдалося поспілкуватися й мені. Дорогі читачі «Свободи», знайомтеся, Раїса Коляда – вродлива, тендітна, але водночас надзвичайно мужня і войовнича тернополянка, яка вірить в найголовніше правило в житті – роби добро і Бог віддячить сторицею. Про це пише Місто.
Волонтерству вчилася з нуля
Раїса родом з мальовничого села Великі Вікнини, що на Збаражчині. Навчалася у Тернопільському педагогічному університеті. Після закінчення вишу оселилася у Тернополі. Тут жінка працює системним адміністратором, веде внутрішню бухгалтерію кількох фірм. Народила двох дітей, яким сьогодні 11 і 16 років. З початком повномасштабного вторгнення довелося освоювати новий фах – волонтерство…
Як з’ясувалося, у Раїси є молодший брат, якому 23 роки. Він – військовий. Служить у 89 ДШВ Миколаївської бригади, артилерист. Ще до початку повномасштабного вторгнення юнак підписав контракт з ЗСУ, воював на найгарячіших напрямках.
Певна річ, жінка найперше намагалася допомогти своєму брату і його підрозділу. Їхні батьки померли дуже рано, Раїсі було 15 років, а її брат був ще зовсім дитиною. Тож вони один для одного – найрідніші люди у світі…
«Волонтерського досвіду в мене не було. Довелося всьому вчитися з нуля. Спершу допомагали елементарним – забезпечували хлопців їжею, засобами першої необхідності, теплими шкарпетками тощо. Згодом почали купувати зарядні станції, колеса, акумулятори на артилерійські машини», – розповіла Раїса.
Жінка каже, спочатку підключала своїх друзів, знайомих, небайдужих людей. Потім, коли шукала волонтерів, котрі могли б доправити цільову допомогу до її брата, почала співпрацювати з київськими волонтерами, а саме благодійним фондом «ВлАсвія». Так, у перше літо війни Раїса, разом із засновницею цього фонду, їздила до брата на передову, розвозила по лінії фронту допомогу.
«Лікарняна банда» орудує на Тернопіллі
Влітку 2022 року Раїса пішла у тернопільську лікарню, щоб провідати знайомого, який отримав поранення на передовій. Познайомилася з іншими військовими, які перебували у медзакладі. Відтоді почала часто провідувати хлопців. Згодом на основі тернопільської волонтерської групи створилася так звана «лікарняна банда». Дівчата, які були готові допомагати пораненим захисникам, об’єдналися в одну групу, яку започаткувала знана тернопільська волонтерка Надія Левицька (у неї був досвід допомоги пораненим захисникам ще з 2014 року). У їхній «банді» не лише тернополяни, а й багато небайдужих зі всієї області. Загалом – трішки менше сотні волонтерів.
«У нас є люди, котрі фізично допомагають, спілкуються з хлопцями. А є ті, котрі надають матеріальну допомогу, так звані «донатори». Дехто з них перебуває за кордоном, але не стоїть осторонь нашої спільної біди», – каже жінка.
Раїса розповіла, що вони з хлопцями настільки зріднилися, що й після повернення чи то додому, чи на передову після лікування, вони телефонують один одному, підтримують. Допомога їхня не лише матеріальна, а й духовна. До кожного з бійців дівчата намагаються знайти підхід, достукатися. Жінка каже, нерідко хлопці приїжджають у надзвичайно пригніченому стані, їм потрібен час для адаптації, рука підтримки. Згодом, коли вже налагоджуються стосунки, вони за можливості навіть усі разом, із сім’ями подорожують. Дівчата возили військових по різноманітних цікавих місцях Тернопільщини, неодноразово були у Зарваниці. Кожні вихідні разом зі своїми родинами запрошували хлопців на риболовлю, в ліс, на прогулянки.
«Ми опікуємося також пораненими захисниками, які перебувають у лікарнях у Збаражі, Микулинцях, Заліщиках, Більче-Золотому, Золочеві… Знайомимося з хлопцями у Тернополі, їх переводять в інші лікарні, відповідно і ми їдемо за ними, в жодному разі їх не покидаємо», – додала волонтерка.
Раїса каже, що, окрім військових, вони допомагають і їхнім сім’ям. У Тернополі на лікуванні перебувають хлопці з різних куточків України, зокрема з Маріуполя, Херсонщини, Донеччини. Вони не мають житла, їхні оселі знищені. Їм вкрай потрібна допомога. У когось з них рідні в полоні, у когось – в окупації.
Раїса висловила щиру подяку лікарям, медсестрам, які радо з ними співпрацюють, допомагають, чим можуть. Також дівчаткам-перукарям, які приходять і безкоштовно стрижуть хлопців. Багато допомагають наші господині, які готують, печуть як на передову, так і для поранених бійців, розвозять по лікарнях. Дівчатка з громадської організації «Їжачок», що опікуються дітками з інвалідністю, також готують у лікарнях. Налагоджена співпраця із небайдужими жінками із довколишніх сіл, які у певні дні для певних лікарень готують м’ясні страви.
Раїса може годинами розповідати про військових, жінка захоплюється їхньої мужністю, звитягою. Коли говорить про них, завше з’являються на очах сльози, видно, що ладна небо прихилити, щоб хоч якось допомогти, полегшити як фізичний, так і душевний біль воїнів. Розповіла, що запрошувала декого з них на Святу вечерю до себе додому. До слова, серед військових, які перебувають під її опікою, є й іноземець, військовий з Перу.
«Різні хлопці, різні історії. Одна країна! Одна сім’я! Знаєте, коли я їм допомагаю, в душі гріє надія, якби моєму братику потрібна була якась поміч, а мене поруч не було, теж знайдуться добрі люди, котрі подадуть руку допомоги…» – зізнаюся, на цих словах не витримала вже я, і теж втерла сльози.
Дорогі читачі, добро існує, воно довкола нас! Повірте, таку націю, таких людей не здолати. Лише вкупі, разом ми будемо бити не батька, а клятого москаля і виженемо з нашої святої землі.
Якби хто хотів долучитися до «лікарняної банди», шукайте сторінки Раїси Коляди і Надії Левицької у сомережах. Вперед до перемоги.
Все буде Україна!
Зоряна ДЕРКАЧ
