Оглядачка РІА «Новости» Вікторія Нікіфорова, постійний ньюсмейкер нашої рубрики «Антифейк», яка свого часу виявила американський режисерський почерк у фільмі Навального про геленджицький палац і наркотичну ломку в знаменитої американської гімнастки на Олімпіаді, знову викриває США, які нібито дистанційно керують українською державою. У статті під заголовком «Захід втомився від України» вона пише:
«Зовсім не випадково всі київські провокації мають такий самовбивчий для країни та її народу характер. Витанцьовуючи перед Вашингтоном, українська еліта заглядає у вічі господареві, намагаючись зрозуміти, чого він бажає. А він недавно пояснив це відкритим текстом.
«Нам все одно, скільки українців помре, — зізнався колишній сенатор США Ричард Блек. — Скільки помре жінок, дітей, цивільних, військових. Нам все одно… Це великий футбольний матч і ми хочемо його виграти»».
До персони «господаря» варто придивитися пильно. Колишній сенатор Ричард Блек, республіканець (до речі, він був членом сенату не США, а штату Вірджинія), заявив про себе цілою низкою досить несподіваних висловлювань і жестів.
В 2014 році він написав Башару Асаду офіційного листа із вдячністю за порятунок сирійських християн від «військових злочинців, пов’язаних з «Аль-Каїдою»» (так він охарактеризував сирійську опозицію). Асад опублікував цей лист у Facebook, після чого колега Блека по сенату Вірджинії республіканець Білл Стенлі пожартував:
«Що сталося, Діку? Кім Чен Ин не відповідає на твої СМС?»
Згодом Блек двічі побував у Сирії, де зустрічався з Асадом.
Сенатор Річард Блек і Башар Асад. Дамаск, 2016
У 2018 році він виступив на телеканалі, пов’язаному з ліванською шиїтською ісламістською організацією «Хезболла», яка в США визнана терористичною, і заявив, заявив, що Велика Британія планує інсценувати в Сирії хімічну атаку, в якій готується звинуватити уряд Асада.
Але друзі у Блека є не лише в Сирії. Іноді він виступає як коментатор на телеканалі RT. Так, після російського нападу на Україну в 2022 році він розповідав, що Росія була змушена вторгнутися в Україну, оскільки адміністрація президента Обами заповнила країну зброєю, призначеною для вбивства росіян.
І найдивовижніше у цій історії: стаття Нікіфорової з’явилася на сайті РІА 29 серпня. А за чотири дні до цього на тому ж самому сайті було опубліковано відразу три невеличні статті про висловлювання Блека. Одна називається «Екссенатор США прокоментував бажання Зеленського повернути Крим», і там наведено таку цитату:
«Його [Володимира Зеленського] обрали заради миру, а він зрадив народ України, принісши їм війну та кровопролиття».
Інша має заголовок «Колишній американський сенатор назвав існування НАТО великою трагедією», і там сказано:
«Думаю, що однією з великих трагедій західної цивілізації стало те, що НАТО не припинило своє існування тоді, коли й Варшавський договір. <…> Певний час у минулому НАТО було позитивною силою, але зараз воно перетворилося на дестабілізуючий елемент у міжнародних відносинах».
У третій — «Екссенатор США порадив Україні швидше піти на мир із Росією» — Блек заявляє:
«Якщо Україна хоче зберегти себе як функціонуюча нація, їй потрібний мир раніше, ніж Росія займе Одесу й захопить доступ до Чорного моря. <…> Україна не має можливості втримати Донбас, як і шансу повернути вже втрачену частину чорноморського узбережжя. Думаю, що це нереалістично».
І чотири дні по тому цей же відставний політик раптом виступає у ролі цинічного «заокеанського господаря української еліти» і відкрито оголошує, що США потрібна лише перемога над Росією, і не має значення, скільки при цьому загине українців? Але все пояснюється простіше. Нова заява Блека насправді була проросійською, а слова про футбольний матч, у якому потрібна лише перемога, відверто знущальними. Слідом за цим він говорив про американські збройові корпорації, що наживаються на війні, про те, що Росія в будь-якому випадку переможе, і навіть про відчайдушні зусилля, які наприкінці 2021 року зробив Володимир Путін, щоб зупинити рух до війни, про його мирні пропозиції (так Блек називає сумнозвісний ультиматум з вимогою відмовитися від розширення НАТО і вивести війська альянсу з країн, де вони були розміщені після 27 травня 1997 року).
А ось навіщо Нікіфоровій знадобилося перетворювати друга путінського режиму, який щойно давав інтерв’ю її ж ЗМІ, на підступного «заокеанського ляльковода» – залишається загадкою. Можливо, за відсутності інших кандидатів на цю роль?
