Такий обряд у 2020 році включили до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини. Адже ця традиція збереглася лише в цьому селі.
Загалом участь в обряді беруть близько 20 людей: колядники, засівальники, поводир коня, музики.
«Для здійснення обряду вибирають об’їждженого і красивого коня. За день до свята його привчають ходити по сходах, аби вміло заходив у домівки. Призвичаюють і до музики – спершу тихої, а потім гучної. Щоб кінь був смирнішим, підгодовують зерном та цукром. Розподіляють ролі: обирають посівальників, віншувальників і поводиря коня. Для коня парубки плетуть вінок, переважно з гілок туї, кетягів калини чи горобини, і прикрашають паперовими квітами, колоссям пшениці», – повідомляють в Тернопільському обласному методичному центрі народної творчості КУ ТОР.
Зазначається, що вранці 13 січня парубки чистять, миють коня, прикрашають квітами, накидають на нього покривало, на шию чіпають хомут із дзвіночками, на голову – обрукєнку (уздечку), а також зав’язують хустку та одягають вінок із новорічними гірляндами. Водночас грають музики, колядують.
«Опівночі парубки вирушають по селу. Ходять по тих оселях, де є незаміжні дівчата на виданні. У ватазі завжди є парубки, яким подобаються дівчата з тих осель, до яких вони ходять засівати. Під вікном музики грають марш. Дівчина запрошує колядників до хати. Першим заходить посівальник з торбиною через плече, у якій зерно, цукерки, горіхи, гроші й засіває. За ним – колядники, поводир заводить коня. Під час колядування та віншування дівчина (поводир, господар оселі) годують коня заздалегідь приготованим сіном, зерном та калачем. Опісля, коли коня виводять із світлиці, музиканти грають два танці ‒ вальс і польку (або фокстрот). Хлопець із ватаги, якому до вподоби незаміжня дівчина, запрошує її до танцю. Потім парубок веде дівчину на подвір’я, садить на коня і разом вони виїжджають за ворота. Це символізує: невдовзі дівчина вийде заміж і покине батьківську домівку», – йдеться у повідомленні методичного центру.
Обряд засівання з конем у Вістрі триває до ранку, допоки не обійдуть оселі всіх дівчат-виданниць. Також вступають до сільської ради та крамниць, але коня не заводять. Наостанок йдуть до церкви. Святкові Богослужіння на Василя у Вістрі розпочинаються після того, як парубки засіють і заколядують в обох храмах.
В селі не пам’ятають звідки бере початок цей обряд засівання. На думку місцевих жителів, він пов’язаний із рільництвом, а його головним символом, як і здоров’я, щастя, сили та прибутку, завжди був кінь.
