У хлопця є близько 150 футболок гравців- професіоналів України та Європи. Інколи гравці професійних команд дарують йому голкіперські рукавички (свіжий здобуток – від воротаря збірної Боснії та Герцоговини Ніколи Василя), навіть має бутси та шорти ісландського нападника Арни Вільхамссона, пише «Шумськ інфо».
Найбільше у зібранні (кімната хлопця нагадує трішки крамницю одягу) – футболок київського «Динамо». Саме за цей український клуб вболіває Максим. Першу роздобув у 2014 році, під час матчу за Суперкубок між киянами та донецьким «Шахтарем». Сімнадцятирічним з батьками та братом поїхали у Львів. Після цього матчу, можливо й дещо випадково, став власником свого першого «трофею» – частини екіпірування воротаря «Шахтаря» Антона Каніболоцького. Останній його здобуток – футболка центрального захисника, висхідної зірки київського «Динамо» Олександра Сироти. Не так давно, біля двох тижнів тому, він привіз її Максиму у Львів.
«До кожного футболіста є свій підхід – головне знайти його. Насамперед, треба заздалегідь домовитися. Часто кажу гравцям, що маю свою колекцію, хочу її поповнити, для мене це щось значить, беру футболки не для перепродажу», – ділиться «секретами» Максим.
Щоб мати успіх у такому «полюванні», треба бути активним та комунікабельним, слідкувати за футбольними новинами, переїздами команд. Так із частиною гравців подружився віртуально через соціальні мережі.
«Найбільш видовищніші ігри – Ліги чемпіонів та матчі національної збірної. Тоді і футболки мають більшу колекційну цінність», – каже хлопець.
Максим розповідає, що має футболку Андрія Ярмоленка, в якій він отримав нагороду за кращий гол року. А ще у нього є футболки збірної Швейцарії – ця команда відправила нашу збірну в другий кошик Ліги націй, європейських клубів – французького «Сент Етьєна», німецького «Вольсбурга», збірної Естонії, багато футболок з Грузії, Кіпру, Греції. Спілкується з іноземцями на англійській – проблем немає у комунікації. Був на багатьох матчах Ліги чемпіонів за участю мадридського «Реалу», паризького ПСЖ, шведського «Мальме», лондонського «Челсі» – тоді в думках були не футболки, а сам матч. Якщо виникне ще така можливість, то неодмінно спробує взяти футболки у цих та інших команд.
«Маю футболки Гармаша, Караваєва, португальця Велозу – переважної більшості «динамівців». У планах – взяти футболку Віктора Циганкова. У мене була нагода зробити це, коли він ще був молодим і непопулярним. Але в той час сконцентрувався на інших футболістах. Якось задав питання під час онлайн конференції натуралізованому бразильцю «Шахтаря» Марлосу, а також попросив його футболку. Гравець мав привезти її в Тернопіль, але на фінал кубка не приїхав, проте виконав свою обіцянку – подарував у Львові. «Шахтар» виграв той матч, а ще я взяв тоді футболку капітана «Динамо» Сергія Сидорчука. Дружу з такими футболістами-легіонерами київського «Динамо», як Беньямін Вербіч, Тамаш Кадар – спілкуюся, переписуюся. Їхніх футболок у мене є по 5 екземплярів. Вербіч вивчив російську мову, у нього народилася в Україні дитина – ми добрі друзі, говоримо російською, з угорцем – спілкуємося англійською. Маю близькі стосунки з гравцем київського «Динамо» Олександром Андрієвським, футбольним агентом Олександром Панковим. На його прохання готую інформаційні матеріали для укладення контрактів з його клієнтами-гравцями. Віддячує квитками в VІP-ложі. Мій найбільший доробок – шість футболок після гри рівненського «Вереса» з ФК «Маріуполь», – розповідає Максим Поземський.
Можна сказати, що футбол не лише приносить багатьом його шанувальникам задоволення як видовище. Цей найпопулярніший на планеті вид спорту ще й об’єднує людей.
