Талановитий публіцист Андрій Піонтковський колись написав про Путіна, що це – “полковник, який помилився століттям”. Досить влучна характеристика для людини, яка, займаючи посаду президента величезної країни, проводить політику не “державного діяча”, що піклується про свою державу, а якогось дрібного поміщика – відставного полковника вже не існуючої армії, який застряг у минулому, а майбутнім не цікавиться.
Оточивши себе такими, ж як і він, “бойовими старцями”, путін повністю віддався своїм юнацьким хворобливим мріям про “гучні перемоги” та “світове панування”. Але безжальні роки взяли своє… І, замість гучних перемог та бравурних маршів, жорстока реальність подає лише втрати та поразки.
“Геніальний” план по миттєвому захопленню України з тріском провалився. Реальна війна виявилася зовсім не такою, як марив старий бункерний дід, граючись олов’яними солдатиками у підвалі своєї бетонної оселі. Там все було просто і швидко. Досовуючи іграшкові танки за три хвилини від дверей кабінету до напису “Київ” у центрі кімнати під аплодисменти старих, як і він, “стратегів” із найближчого оточення, путін відчув себе “генієм бліцкригу”. І ніхто з ним не сперечався. Бо хто вони такі, щоб ставити під сумнів “геніальну майстерність” Верховного Головнокомандувача ?!!
Професійні військові високопосадовці з росії добре розуміють всю “геніальність” стратегічного плану керманича. Але вони змушені мовчати, бо “ходити проти кремлівського вітру” – воно собі дорожче! Одним звільненням не обійдешся… Та й звільнятися із величезної бюджетної “годівниці” дурних немає. Тому численні поразки на фронті не викликають у них ніякого подиву, а лише провокують постійне перекладання провини з “хворої голови на здорову”.
Офіцерський склад низової ланки “правдами та неправдами” намагається уникнути “відрядження” в Україну. Хтось раптово “хворіє”, хтось звільняється, бо розуміє “ціну життя”. Більшість з тих, кому “пощастило” опинитися в Україні – це невдахи, яким реальне життя сучасної росії не залишило ніякого вибору. Боржники банків, аліментники, уродженці “тьмутаракані”, для яких це єдина можливість “побачити світ”.
Тому й склалася на росії така своєрідна “військова вертикаль”, яка зараз веде війну проти України. З самого верху – дехто відірваний від реальності. Потім, трохи нижче, – “лицарі годівниці” – крадії бюджету, для яких армія – це, в першу чергу, спосіб особистої наживи. Ще нижче ті, хто “не зміг, хоча й колись хотів”.
Хто наважиться добровільно піти служити в таку “армію”? Ніхто! Окрім певної кількості втративших залишки розуму прокремлівських фанатиків, все інше – просте “гарматне м’ясо”, яке генерали-крадії кинули на безславну погибель. Одиниці “нормальних” або відмовляються виконувати дурні злочинні накази, або дизертують, розуміючи, що краще бути полоненим в Україні, ніж “добривом” для українських широких ланів.
Якби мова йшла про друзів України, то від такого стану речей можна було б “впасти у розпач”. Але ця жахлива ситуація склалася у лютих ворогів України та “всього сущого” – на росії. Тому може викликати у нас тільки задоволення та підкріпити віру у нашу перемогу, яку таке “гріхопадіння” російської армії та керівництва лише прискорить!
За даними британської розвідки, на додаток до глобально-стратегічного “геніального” планування, путін зараз із хворобливим захопленням особисто керує окупаційними військами на тактичному рівні, вважаючи себе розумнішим та вправнішим за всіх інших. Хай буде. То нам, українцям, на краще. Чим більше бездумних наказів доморощеного “генералісимуса” змушена буде виконувати окупаційна армія, тим більше поразок матиме.
