Україну захищають з маленького села на Тернопільщині

Україну захищають пів сотні воїнів з маленького села на Тернопільщині. Про це пише Суспільне.

У маленькому селі Денисів на Тернопільщині проживає всього 235 чоловіків. П’ятдесят із них зараз на фронті. Вони залишили рідні домівки, родини та пішли захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення.

Серед них є ті, хто вже мав бойовий досвід із часу АТО. Їхні історії — це історії мужності, самопожертви та віри у перемогу.

“Я йду захищати, щоб вони не прийшли сюди”

Василь Струхляк із села Денисів пішов на фронт ще у 2016 році. Він служив у різних бригадах, брав участь у боях під Лисичанськом, Попасною, Волновахою та Маріуполем. Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Василь знову став до лав. Його дружина Надія розповідає, як важко було відпускати чоловіка, який вже стільки відслужив.

“З одного боку, розуміла, що комусь треба йти захищати. З іншого — він уже стільки пройшов. Але ми віримо в перемогу. Інакше бути не може”, — говорить Надія. У листопаді 2023 року Василя нагородили “Золотим хрестом”. Його сини також пішли служити до Нацгвардії, продовжуючи справу батька.

“Мусимо дожати, бо сюди росіян нема чого пускати”

Роман Швирло, мешканець Денисова, пішов на фронт добровільно. 25 лютого в нього був день народження, а вже наступного дня він був у військкоматі. “Навіть ніхто не вірив, думали, що це жарт. І ось вже три роки воюю”, — розповідає Роман.

Сьогодні він командир взводу у 105-ій окремій бригаді тероборони. Роман каже, що ситуація на передовій важка, але здаватися не можна. “Ми втратили багато побратимів. Але ми мусимо дожати, бо сюди росіян нема чого пускати”, — ділиться він.

“Тату, а коли ти завжди будеш коло нас?”

Ірина Дзісяк із села Денисів чекає на повернення чоловіка Віталія, який воює вже третій рік. Він командир мінометного розрахунку. Найважче розлуку з батьком переживає їхній 5-річний син Арсен. “Тату, а за скільки днів ти знову маєш їхати? А коли вже буде так, що ти завжди будеш коло нас?” — запитує хлопчик.

Ірина каже, що вірить у перемогу і чекає на чоловіка. “Ми вже стільки пройшли. Повинна бути перемога”, — говорить вона.

Ці історії — лише невелика частина того, що переживають сім’ї воїнів із села Денисів. Вони нагадують нам про те, що за кожною статистикою стоять живі люди, їхні болі, надії та віра. І хоч війна забирає багато, вона також показує силу духу українців, які готові боротися за свою свободу та майбутнє.

Слава Україні! Героям слава!