Колишній медійник з Тернополя, а нині боєць Нацгвардії Руслан Доротяк розповів про службу, різницю поколінь, натівські стандарти та мрії після перемоги.
Руслан Доротяк — людина, яка знає ціну словам. Колишній дизайнер-верстальник, блогер та журналіст з Тернополя, який зараз служить у Нацгвардії України. Нещодавно він приїхав додому на кілька днів відпочинку та поділився своїми думками про війну, медіа та життя на передовій. Його досвід служби в радянській армії, як виявилося, став несподіваним бонусом в умовах сучасної війни.
Між інформацією та дезінформацією
Як колишній медійник, Руслан має особливий погляд на інформаційний фронт у час війни. За його словами, сьогодні спостерігається зміщення акцентів у висвітленні подій:
“У часи карантину основною тематикою була смерть від ковіду. Так і зараз. Читача можна виховувати в напрямку успіху, цікавих ситуацій, пов’язаних з поверненням додому. Проте, поки що повернення додому бачимо лише у вкрай негативному світлі (хвороба, інвалідність тощо). При відсутності демобілізації показати позитив від служби в армії вкрай важко.”
Особливо гостро Руслан відчуває різницю між реальністю та її медійним відображенням, коли спілкується з рідними:
“Моїй мамі 76 років. Вона дивиться телевізор, читає або слухає новини. І, звісно, особливу увагу звертає на мій напрямок. Дзвонить, часом, питає, як справи, які новини. Я їй кажу – все добре, «доповідаю», ніби-то про ситуацію. Все спокійно. А вона мені: але ж по телевізору казали… І от питання, чому це по телевізору казали, якщо воно навіть нічого близько до ситуації не має. Таке відчуття, ніби спеціально нагнітають ситуацію, погіршують її, щоб тримати людей в ступорі, в стресі. Це, вважаю, неправильно.”
Адаптація та виживання
Руслан говорить, що армія вимагає насамперед адекватності та здорового глузду:
“Колишні професійні навички – це як теорія. Зараз усе набагато об’ємніше, значніше. Війна – завжди війна. Там, загалом, не до веселощів. Звісно, жартуємо, стараємось підтримувати настрій та одне одного.”
Важливими для виживання та ефективної служби Руслан вважає такі риси характеру:
“Важливою рисою є самоконтроль, виваженість, впевненість у собі та своїх силах. Саме такі люди швидко адаптуються до воєнних дій та можуть сприймати ситуацію адекватно. І навпаки, якщо людина панікує, сприймає себе відірвано від команди, то і результат буде відповідним.”
Європейський досвід
Руслан мав нагоду три тижні навчатися новій військовій спеціальності у Словаччині, де він спостерігав за підготовкою за натівськими стандартами:
“Вражає підготовка натівських військових. Вони займаються практично цілодобово: підрозділ змінює підрозділ (одні заїжджають, інші виїжджають). Чоловіки, жінки. Також для навчання не шкодують засобів, набоїв тощо.”
Втім, Руслан помітив і деякі розбіжності між натівськими тренуваннями та реаліями сучасної війни:
“Бачив і проблеми їхніх тренувань для сучасних умов ведення війни. Наприклад, виїжджає Бредлі повне особового складу в чисте поле. Так вже ніхто не воює, адже це чудова мішень для безпілотника.”
Звуки війни
На запитання про те, які звуки війни запам’ятаються назавжди, Руслан відповідає з несподіваною філософською глибиною:
“Неможливо забути СВИСТ. Коли над тобою летить і свистить, ти розумієш, що летить по тебе. І разом з тим, це свист викликає полегшення. Бо ж свистить – значить точно не прилетить до тебе. Насправді, снаряд який влучає в твою ціль ти не почуєш. Спочатку буде вибух.”
Мотивація та чекання
Висловився Руслан і про мотивацію у війську, про сучасні контракти та бонуси саме для молодих військових:
“Виходить, що старше покоління не потребує додаткової мотивації. Чи ми чимось гірші. Це не так. І мотивація нам потрібна. Звісно, у нас в кожного по жмені таблеток на день, в кожного свої хронічні захворювання, які потребують уваги. Але від цього ми не гірші, від цього ми все одно потребуємо уваги та поваги.”
Руслан не приховує, що з часом мотивація падає:
“Наразі, бачу по собі та побратимах, що мотивація падає. Завжди чекаємо хороших новин, слідкуємо за політикою. Вона важлива і для фронту. Та й у першу чергу чекаємо перемог саме на політичному фронті.”
Цінності на війні
На запитання про найцінніші людські якості на війні Руслан відповідає:
“Армія – це своєрідний зріз суспільства, зі своїми проблемами та труднощами. Не можна сказати, що на війні ти відірваний від суспільства. Та й якості людини цінуються ті самі: людяність, взаєморозуміння, надійність.”
Після перемоги
Коли говоримо про майбутнє після війни, Руслан зізнається, що найбільше мріє про тишу та спокій. Він не планує писати книгу про свій військовий досвід:
“Книгу про війну писати не хочеться. Взагалі, згадувати про неї не хочеться. Хоча, ніколи не кажи ніколи.”
А на запитання, хто буде перша людина, якій він зателефонує в день перемоги, відповідає без вагань:
“В першу чергу мамі зателефоную.”
Руслан Доротяк – один із багатьох українців, які змінили свою професію на військову службу. Його історія –про досвід на передовій, але й глибокі роздуми про інформаційний вимір війни, людські цінності та очікування перемоги. Перелаштувавшись з медійника на військового, він не втратив критичного мислення та вміння бачити речі такими, якими вони є насправді.
Фото з особистого архіву Руслана Доротяка
Ми писали раніше: Історія тернопільського журналіста та захисника Руслана Доротяка.
