«Життя важливіше за накази»: історія полоненого, який обрав не смерть, а шанс на майбутнє. Бійці 3-го (раніше 83-го) батальйону нашої бригади взяли в полон 22-річного росіянина, який відкрито говорить: він ніколи не хотів воювати. Про подію розповіли у 105 окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ.
Його життя зламалося задовго до фронту — у два роки він залишився сиротою, потім був усиновлений, а згодом опинився в тюрмі за грабіж. Суд дав йому 12 років, і, за його словами, саме там йому запропонували «вибір»: або йде воювати проти України, або з тюрми він уже не вийде.
Він обрав війну — бо боявся померти у тюремних стінах. Але тепер каже, що зрозумів: реальний шанс вижити почався лише тоді, коли він склав зброю і потрапив у полон до українців.
Наші захисники розповідають: хлопець не приховує каяття. Він визнає, що був лише розхідним матеріалом — і що російська система ніколи не бачила в ньому людини.
Полонений відверто заявляє, що повертатися до росії не хоче. Хоче залишитися в Україні або вступити до підрозділів, які борються проти російського режиму. Каже, що вперше за багато років почувається в безпеці — саме тут, серед тих, кого змушували ненавидіти.
Україна дотримується Міжнародного гуманітарного права та гуманно поводиться з полоненими. Тут не б’ють за відмову воювати, не кидають в ями, не змушують іти на смерть. Тут дають можливість жити — навіть тим, кого москва перетворює на гарматне м’ясо.















