Єврейська громада Збаража та інших міст Тернопільщини колись була невід’ємною частиною місцевого життя. Спеціально для проєкту «Такі часи» краєзнавиця та дослідниця єврейських некрополів Тетяна Федорів розповіла, чому пам’ять про цю спадщину важлива для сучасної України, як написи івритом повертають імена забутим людям та чому ця історія є спільною для всіх нас.
Шлях до дослідження: від випадковості до справи життя
За словами Тетяни Федорів, її зацікавлення єврейською спадщиною Збаража розпочалося у 2011 році завдяки колезі Олегу Мандрику під час роботи у Національному заповіднику «Замки Тернопілля».
«До того моменту я нічого не знала про єврейську громаду міста, хоча вона становила майже третину міського населення, а більшість будинків у центрі колись належали євреям. Я почала досліджувати цю тему, щоб заповнити прогалину у власних знаннях», — пригадує дослідниця.
Зараз за плечима краєзнавиці понад 10 років польової та архівної роботи. Щоб мати змогу розповісти людям про тих, хто похований на цвинтарях, пані Тетяна самостійно вивчила іврит, адже саме цією мовою викарбувані розлогі епітафії.
Написи на мацевах: біблійний контекст та професійні секрети
Українські та єврейські традиції вшанування померлих суттєво відрізняються. На єврейських надгробках (мацевах) карбували не просто базові дані, а глибокі поетичні та релігійні тексти, що вписували життя звичайної людини в біблійний контекст.
Серед найцікавіших відкриттів Тетяни Федорів у Збаражі — факт того, що епітафії на новому єврейському цвинтарі, ймовірно, створював майстер-католик на прізвище Шайгетс. Попри це, написи виконані грамотно та без орфографічних помилок.
Загалом у Збаражі дослідниця вже опрацювала та переклала всі 170 збережених мацев нового цвинтаря. Найдавніший знайдений фрагмент датується 1858 роком і належить до поховання чотирирічного хлопчика.
Спільна боротьба: євреї в лавах Української Галицької Армії
Дослідження некрополів дає змогу відкривати маловідомі сторінки спільної українсько-єврейської історії. Вивчаючи метричні книги та надгробки, Тетяна Федорів натрапила на могилу 18-річного юнака Льоньо Фухса.
Як з’ясувалося з архівів, у червні 1919 року його разом із побратимами розстріляли як військовополоненого Української Галицької Армії (УГА). Це є прямим доказом того, що єврейська молодь разом з українцями зі зброєю в руках виборювала українську державність.
Некрополь Тернополя та збереження пам’яті під час війни
Наразі краєзнавиця опрацьовує новий єврейський цвинтар у Тернополі. На сьогодні їй вдалося описати та перекласти 342 надгробки. За оцінками місцевих істориків, це лише десята частина від того, що існувало до масових нищень за часів нацистської та радянської окупацій.
Тетяна Федорів наголошує, що під час повномасштабної війни робота з фіксації історичної пам’яті набула особливого значення:
«Ти не можеш фізично відбудувати синагогу чи відновлювати цвинтар, але ти можеш повністю описати його стан на сьогодні, зробити фотографії та відновити імена. Людина має вплив на збереження пам’яті, і це треба робити щодня».
