Вулиця Тарнавського у Тернополі: вибачте тернополянам, пане генерале

Багато тернопільських вулиць носять імена героїв визвольної боротьби українського народу. Але чи знають про них хоч щось люди, які там живуть чи щодня ними ходять?

Для пошуку відповіді на це запитання я обрала вулицю Мирона Тарнавського, на якій мешкаю сама, відтак, йдучи нею, просто запитувала перехожих, що відомо їм про людину, на честь якої вулиця названа?

Першим на моєму шляху був молодий чоловік 28 років Андрій, який у відповідь … лише стенув плечима. Невтішні відповіді я почула і від пані Марії 55-ти років, і від 60-річного пана Миколи, і ще від кількох немолодих людей. Лише пані Люба, 58 років, сказала, що це український полководець.

Моє переконання про те, що старше покоління тернополян ну вже точно повинно знати такі речі, було розвіяно, навіть розчарування якесь охопило. Щоб продовжити «експеримент», я пішла в напрямку технічного коледжу, розташованого на Тарнавського, щоб перепинити і запитати студентів. Сімнадцятирічний юнак на ім”я Анатолій приємно мене здивував, розповівши про Мирона Тарнавського чимало. Зокрема, що він був генералом Української Галицької Армії, брав участь у Другій світовій війні (в боях під Львовом), що під його керівництвом українські воїни здобули чимало перемог. 16-річна Наталя додала про існування вулиць Тарнавського також у Львові та Івано-Франківську. А на рік старший Роман зазначив, що через схожість люди доволі часто плутають прізвища Мирона Тарнавського і Яна Тарновського – польського військового та державного діяча, засновника Тернополя.

Однак потім і серед молодшого покоління я зустріла на своїй вулиці чимало таких, кому було нічого не відомо про того, на чию честь її названо. Сподіваюсь, що після моїх запитань вони все-таки не полінувались поцікавитись, хто ж такий Тарнавський, хоча б в Інтернеті. Ця людина безперечно достойна шани наступних поколінь. А хіба можна шанувати, не знаючи?

З Вікіпедії (https://uk.wikipedia.org): Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА. Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об’єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу. Рятуючи армію від виснажливих боїв у «трикутнику смерті» та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир’я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд, який, однак виправдав М. Тарнавського. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів. Помер 29 червня 1938 року.