Є речі, які не треба коментувати. Які не хочеться описувати словами. У Тернополі відбулася церемонія прощання з Марією та її дітьми — Камілою і Назарчиком.
Три дні біля руїн
Камаль – батько, єдиний вижив у квартирі після авіаудару. Три дні він чекав біля того, що залишилося від його дому. Три дні не відходив від руїн. Можливо, сподівався на диво. Можливо, просто не міг піти.
Рятувальники розбирали завали. Люди несли квіти. А він стояв і чекав. Тепер його родини немає.
На похоронах зібралося багато людей. Тернополяни прийшли підтримати чоловіка, який втратив все. Він колихав труну з дитиною — ті самі рухи, що й раніше. Тільки замість усмішки й сміху — тиша та сльози.
Війна не обирає
Ця історія — одна з сотень. Кожного дня в Україні хтось втрачає близьких внаслідок агресії рф. Хтось стоїть біля свіжої могили і не розуміє, як жити далі. І найстрашніше те, що ці люди нічого не зробили. Вони просто були українцями у своїй домівці. Вони просто жили.
Камаль тепер сам. Без дружини, без дітей. Без того, заради чого вставав щоранку. Він вижив — але чи можна це назвати щастям?
Тернопіль ховає своїх. Місто плаче разом із батьком, який колихає труну. Бо цей біль — спільний. Він у кожного, хто бачить ці кадри. І він не має виправдання.
Довідка: Авіаудар по Тернополю стався вранці 19 листопада. Російська ракета влучила в один житловий будинок, шахед – в інший. Серед загиблих — цивільні мешканці, включно з дітьми.
Ми писали також: Тернопіль під наймасовішим ударом російських ракет та дронів за час великої війни.
Тернопіль під наймасовішим ударом російських ракет та дронів за час великої війни
