“Читай! А ні – то я задушу тебе!” – гучним шепотом просичав Дмитро Павличко Леоніду Кравчуку о 17:42 24 серпня 1991 року.
За 18 хвилин Україна проголосила Незалежність.
Перед тим він біг з друкарського бюро в руках із щойно надрукованим Актом проголошення незалежності.
І йому ввижалося, що за ним біжить не лише Іван Заєць, а душі брата, розстріляного гестапівцями, сотника, який відправив його з УПА до дому, заповідаючи не вмирати за Батьківщину, а жити і творити для неї, Вчителя Максима Рильського… Акт був ніби естафетна паличка, яку століттями передавали покоління борців за незалежність.
І ось тепер він – поет – ніби переймав цю естафету на фінішній прямій. Щоб почати щось нове і велике.
Світла пам’ять!
Джерело:
Oleksandr Zinchenko
