Тут м’яч завжди на твоїй стороні поля. І байдуже, чи ти вмієш грати у футбол, чи це сьогодні перша спроба – просте й веселе тренування на стадіоні точно підніме настрій, а спілкування в групах на Території безпеки подарує друзів. У селищі Середнє на Закарпатті понад тридцять дітей, які вимушено покинули свої домівки через війну, відновлюють свої психологічні ресурси у проєкті ЮНІСЕФ «Поруч», що працює також через спорт.
Легке тренування, а радше гра, під час якої навчаються робити паси, посилати та зупиняти м’яч, оббігати з ним розкладені на полі фішки та інших футбольних трюків. Затим робота в групі з психологом, де діти взаємодіють з товаришами, думають і спілкуються про приємне, разом малюють. А ще – корисне заняття з медичним волонтером про здоров’я та як уникати спортивних травм та підтримувати своє тіло. День для учасників проєкту, а це діти і підлітки від 6 до 18 років, був насиченим, цікавим і корисним.
«Я люблю футбол! І вдома щотижня ходила на футбол, і тут ми граємо з новими друзями. Ми сьогодні займалися з тренером на великому полі, вчилися приймати м’яч на голову, робити паси. Так, я дівчинка, але граю у футбол непогано!», – каже Анастасія.
12-річна дівчинка, яка разом з мамою та родиною друзів сім’ї евакуювалася з Києва, розповідає:
«Коли почалася війна, було дуже-дуже страшно. Я боялася, що ракета влучить у мій дім. Розуміла, що багато таких само дітей, як я, помирають. Ми ховалися в підвалі, але все одно було лячно. У сховищі було багато людей, багато дітей. Нам принесли великий матрац, там спала моя сестра й інші діти, я поруч на розкладачці, а мама на стільчику. З нами була і маленька дитина, яка народилася напередодні 24 лютого».
Партнерка Насті за тренуванням Ярослава приїхала з Харкова, після 10 днів, які провела в підвалі разом з родичами та сусідами, рятуючись від бомбувань.
«Тоді я найбільше переживала за всіх близьких і чи зможемо ми виїхати. А ще про свого хом’яка, адже в маленьких тварин не витримує сердечко, так і сталося… Знаю, що наша школа вціліла, а от сусідня зруйнована. Зараз сумую за своїми однокласниками, але і тут уже знайшла друзів. Сьогодні у мене чудовий настрій. Зазвичай я день починаю з новин, читаю про вибухи в різних містах, що знову бомблять Харків, та сьогодні вирішила мати гарний день», – каже Славка.
Вероніка разом із мамою та бабусею евакуювалася із Василькова, що під Києвом. «Коли це почалося, було дуже страшно. Ми поїхали в село, там було чути, як стріляють і бомблять. Навіть спали вдягнуті, щоби можна було швидко втекти. Щоночі чули вибухи, прокидалися від них. Я мрію, щоби закінчилася війна і можна було поїхати додому. Тут добре, і сьогодні було весело та навіть на якийсь час забула про це все, але я так давно не була вдома…», – ділиться 9-річна дівчинка.
Психологиня Діана Сембер розповідає: «Моя локація називається Територія безпеки, дбаю про те, щоби діти видихнули, познайомилися, взаємодіяли і відчули себе справді в безпеці. Діти по-різному реагують на реальність, яку ми всі маємо в Україні. І програма ПОРУЧ, яка дуже вдало складена, допомагає їм легше пережити ті травматичні події, свідками яких вони стали, тут вдало поєднані активності і робота в групах, і це дає хороший результат».
ПОРУЧ – спільний проєкт Міністерства освіти й науки України та ЮНІСЕФ, який надає психосоціальну допомогу постраждалим від війни дітям, молоді та сім’ям. У найзахіднішому регіоні України проєкт співпрацює з Закарпатською асоціацією футболу. Заходи ПОРУЧ відбуваються в різних громадах регіону та замість тривоги й страхів дарують усмішки, повертаючи відчуття справжнього безтурботного дитинства тим, кому довелося надто швидко подорослішати.
