Соціальні мережі сколихнула історія з ортопедичного відділення Тернопільської обласної лікарні, яка підняла на поверхню болюче питання: як держава піклується про тих, хто вже завершив службу через поранення. Донька ветерана, який втратив ногу на мінному полі, розповіла про різницю в харчуванні між її батьком та чинними військовими. Ця ситуація стала поштовхом для широкої дискусії про межу між статусами «солдат» та «ветеран» у цивільних медзакладах.
Коментар фахівця: чому система ділить захисників
Михайло Іваненко, фахівець із супроводу військовослужбовців надав офіційні роз’яснення щодо інциденту. За його словами, ситуація була детально вивчена, а з пацієнтом проведено особисту зустріч. Фахівець наголосив, що медичний заклад не є автором цих правил, а лише виконавцем державних контрактів.
Головна причина «різних тарілок» — у джерелах фінансування. Чинні військовослужбовці перебувають на балансі Міністерства оборони, яке оплачує їхнє харчування за підвищеними нормами. Ветерани ж, після звільнення в запас, перейшли під опіку Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Таким чином, з погляду бухгалтерії, ветеран є «цивільним пацієнтом», на якого розповсюджуються звичайні лікарняні норми, що значно скромніші за військові.
Позиція адміністрації: чи був конфлікт?
Окремим пунктом обговорення стали звинувачення у тиску на ветерана. Михайло Іваненко спростував інформацію про те, що пацієнту «радили закрити рот». За словами фахівця, він особисто пояснив захиснику правові аспекти ситуації та підтримав його право ставити гострі запитання. Михайло зауважив, що вирішення таких конфліктів лежить у площині державної політики, а не в компетенції завідувача відділення чи окремого лікаря.
Адміністрація відділення також запевняє, що не проводить навмисного розмежування пацієнтів. Проте реальність така, що лікарня працює в межах укладених договорів. Якщо НСЗУ виділяє на харчування одну суму, а Міноборони — іншу, вирівняти ці показники без порушення закону про бюджет вкрай складно.
Етична дилема та шлях до змін
Цей випадок у Тернополі оголив серйозну етичну проблему. Людина, яка віддала здоров’я за майбутнє країни, не повинна відчувати себе «другосортною» лише тому, що її юридичний статус змінився з «діючого» на «ветерана». Хоча фахівці стверджують, що організаційно лікарня намагається згладжувати ці кути, системне вирішення питання потребує втручання Уряду.
Хто і за що платить у лікарняній їдальні?
Різниця у харчуванні пацієнтів — це не самодіяльність лікарні, а результат роботи двох різних державних механізмів, які наразі не синхронізовані.
Порівняння систем фінансування:
-
Для військовослужбовців: діє Постанова КМУ №426. Фінансування йде через Міністерство оборони. Норми передбачають посилений раціон (м’ясо, масло, фрукти), оскільки держава зобов’язана підтримувати боєздатність солдата навіть під час лікування.
-
Для ветеранів та цивільних: діє Програма медичних гарантій через НСЗУ. Тариф на лікування включає базове харчування, яке часто розраховане за мінімальними нормами споживання.
-
Можливе рішення: експерти у сфері ветеранської політики пропонують запровадити «Єдиний стандарт харчування захисника», який би діяв для всіх учасників бойових дій незалежно від їхнього поточного місця служби чи статусу пенсіонера.
Ця ситуація є важливим уроком для тилу: повага до захисника має бути безумовною та не залежати від номерів постанов у бухгалтерських звітах.
Ми писали також: Керівник Ветеранського простору Тернопільщини Дмитро Харчук отримав престижну відзнаку.
Керівник Ветеранського простору Тернопільщини Дмитро Харчук отримав престижну відзнаку
