З першого дня війни став на захист України. Сьогодні, я вам розкажу історію про звичайного хлопця, який воює з початку повномасштабного московського вторгнення. Про хлопця і йому подібних – саме на таких людях тримається фронт.
Звати нашого героя – Груб’як Іван на псевдо “Комбат”. То ж давайте цю історію розпочнемо з юності Івана.
З першого дня війни став на захист України
Він народився в селі Юстинівка, що на Тернопільщині. Закінчив школу, пішов служити в армію. Проводжали Івана всім селом. Відслуживши, Іван повернувся до дому і зразу після цього, всі почали називати його “Комбат”.
Іван виріс міцним козаком. Силу мав хорошу і хлопцем був вдалим. В час його молодості, не було інтернету. Люди не кидали одне одному “смс”, а зустрічалися одне з одним біля клубу чи магазину.
В день – робота, а вечір дискотека чи танці. Іван працював на великому тракторі, який називали “кіровець”. Хто з сучасної молоді не знає, що це таке, то такого трактора можна порівняти з трансформером, але старої версії. Так буде зрозуміліше.
Іван орав землю, допомагав людям. Вечором, він був головним в клубі. Одним словом – Комбат.
Де б він не був, з ким не говорив – Івана поважали всі: колеги на роботі, керівництво, сільська молодь.
Всі знали, якщо Комбат в клубі, то значить вечір буде веселий.
Як і у всіх нас, юність Івана пройшла швидко. Він зустрів дівчину красуню Орисю, одружився і переїхав жити на Збаражчину, що на Тернопільщині.
В них народилися діти. Іван багато працював, щоб забезпечити сім’ю. Життя тривало і цей розмірений шлях Івана та його родини, вирішили змінити московські окупанти.
Як тільки розпочалося повномасштабне московське вторгнення, Іван зразу поїхав у військомат. Два дні він просив, щоб його взяли воювати. Він не зважав навіть на те, що в дома його чекала дружина і троє дітей.
Коли твоя країна в небезпеці, справжні чоловіки поступають саме так – ідуть бити ворога, щоб окупантам не дісталася українська земля.
На третій день оббивання порогів у військоматі, Івана записали, як водія “камаза” і поїхав чоловік на полігон. Хоча до того жодного разу не сидів за кермом такої машини.
Коли Іван їхав на фронт, він бачив, як з боку Києва на захід їхали тисячі машин. Іван кричав і плакав від злості: “Ви тікаєте? Хто ж буде воювати”?
В той момент, коли визначалася доля країни, кожен з нас робив вибір: битися чи втекти. Підтримати чи бути байдужим.
Іван розпочав службу в артилерійській бригаді. Йому довелося воювати на Запоріжському напрямку, Бахмуті, Соледарі та інших міста і села нашої країни.
Історія Івана Груб’яка
З водія камаза, Іван вивчився на навідника гармати. Він їздив на навчання за кордон, щоб вдосконалити свою майстерність.
Що він пережив за ці три роки, одному Богу відомо та його друзям, які завжди були поруч.
Для багатьох людей артилерія – це красиві гармати, снаряди, вибухи та епічні відео.
На іншому боці медалі – це постійний бруд, холод, спека. Ти змушений копати, спати в бліндажах чи машинах. Постійно переносити тонни снарядів та іншого обладнання.
Тільки так можна досягнути успіху. Тільки так можна знищувати московитів. Нація формується у вогні і праці.
Про те, де і як воював Іван Груб’як, більш детальніше, я напишу згодом.
Поки що хочеться просто подякувати Комбату за його вибір, героїзм і те, що він є.
На війні, Іван втратив частинку свого здоров’я. На данний момент, він проходить лікування, хоча його серце рветься на поле бою. Туди, де артилерія знищує все вороже.
Комбате, твої діти, родина і друзі – пишаються тобою. Дай Боже, щоб вони жили у вільній і благополучній Україні.
Слава Україні!
Далі буде…
Михайло Ухман
