Історія публічного голосу Сил спеціальних операцій

Історія публічного голосу Сил спеціальних операцій. З автоматом і камерою: історія «Апостола» – бійця ССО, який відкрив обличчя. Про це пише Свобода.

У 17 років він просився на фронт. У 18 образився, що його не брали на бойові. А сьогодні він — публічний голос Сил спеціальних операцій ЗСУ.

У 2014 році хлопець навчався на третьому курсі технікуму. Коли росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, він одразу пішов до військкомату, де почув: «Юначе, підрости трішки».

Історія публічного голосу Сил спеціальних операцій

Хлопець виріс на Львівщині, в колі його друзів переважно була молодь правих поглядів. У 2016-му доєднався до добровольчого батальйону, але шлях до фронту не був легким. Юнака, якому щойно виповнилось 18, не поспішали брати на бойові виходи. «Навколо дорослі мужики з бойовим досвідом. І мене, молодого, ніхто не поспішав залучати до реальних бойових завдань. Одного разу сказав рішуче: «Або беріть мене на війну, або я сам поїду туди». Тоді ж друзі нарекли його «Апостолом». Згадує, що позивний цей отримав через пальто. Мовляв, коли накидав каптур, був схожим на чернеця.

Перший бій відбувся в грудні 2014-го в Пісках, поруч із зруйнованим Донецьким аеропортом. Перший ворог у прицілі та перша відбита атака. У той момент усередині нього змінилось щось назавжди. Каже, після стресу три дні потім відсипався. «Адреналін зашкалював, молодий був, гарячий. Причому по той бік був не загін сепаратистів, а група російських спецпризначенців. Ми це одразу прокачали, зважаючи на їхню тактику руху і роботу в парах». Далі у складі добробату були Тоненьке, Водяне, Опитне, Авдіївка, шахта «Бутівка».

Більше у відео

У 2016 році став до лав Сил спеціальних операцій. Спочатку був 3-й полк і перший контракт. «

Я побачив, як працюють ССОшники. Яке ставлення командирів, планування завдань, аналіз їх виконання, забезпечення. І коли мені подзвонили з 3-го полку зі словами «давай до нас», я не вагався».

Служив на посадах зв’язківця, оператора, розвідника, виконував обов’язки заступника командира групи. Працював на різних напрямках. Це Київщина, Чернігівщина, Донеччина, в тому числі Лиман, Святогірськ, Ярова.

«З чим за весь час тільки не довелося працювати. Були в арсеналі кулемет і автомат Калашникова, вітчизняні UAR-15 та «Вулкан», навіть стріляв по ворогу з протитанкової рушниці Дягтерева 1941 року випуску та раритетного кулемета Максима, який тимчасово, для справи, запозичили в музеї. А найулюбленішою зброєю є американський М4А1. Цей карабін зі мною і зараз…»

Потім — служба у 73-му морському центрі ССО, із тими, кого він називає «серйозними рексами». Це розвідники і справжні універсальні солдати. Про своїх побратимів «Апостол» говорить із захопленням.

«Щоб стати «рексом», потрібно не просто пройти відбір. Це щоденна праця, навчання, мотивація. Треба дуже сильно цього хотіти. Люблю повторювати: «Ми ніколи не були крутими, допоки не стали ними».

Кожен у групі є частиною чітко злагодженого механізму. Спершу новачки вивчають специфічний лексикон, тренуються, вчаться працювати: як пересуватися, відпочивати, маскуватися. Після навчального центру ти лише наполовину готовий. Решту знань та навичок набуваєш на практиці. «Я зробив собі правило: маєш нагоду спати — спи. Їсти — їж. Не відкладаєш нічого «на потім». Бо «потім» може не бути».

Побратими для нього є більшим, ніж просто команда. Це родина. В ССО кожна група є окремою бойовою одиницею. Хлопці різного віку, виховання, поглядів, всі з різних сфер — айтішник, фермер, підприємець. Але в бою — всі рівні.

«Іноді завдання таке, що ми всі — за мить до смерті, — каже «Апостол». — А потім повертаємось: брудні, втомлені, але живі. І просто сідаємо мовчки. Пауза на кілька хвилин, після чого починається… Сміх, історії, розбір польотів. Як ми звідти вибралися, ніхто не розуміє. Але ж зробили це! Якщо перед виходом на завдання посварились, ніхто і нічого вже не згадує. Все забули, і ми знову брати. Без образ, бо життя одне… А про мої посади — це все умовно. Ось служив я зв’язківцем. Так тут настільки багатогранний функціонал… Підключається і робота з БПЛА, розвідка. Найулюбленіший фах? Там, де я зараз, — у комунікації. Це як внутрішній поштовх: спочатку працював у прес-службі 3-го полку, згодом долучився до 73-го морського центру. Цікава робота. І важлива. Це нагода розповідати суспільству про подвиги наших бійців, підіймати бойовий дух. Запам’яталися сюжети на каналах ССО про операції у Чорному морі — «Зміїний» та «Цитадель». Непоганий, на мій погляд, зробили документальний фільм «Шлях на Кринки». Це легендарна історія роботи бійців ССО, які, крізь острови та плавні, долаючи фортифікаційні споруди та мінні загородження ворога, розчищали прохід для морської піхоти на лівий берег Дніпра, після чого утримували плацдарм».

Нещодавно «Апостол» зустрів серед побратимів зовсім юних хлопців і дівчат, які колись надсилали йому листи підтримки. Тепер вони були в формі, з автоматом у строю. «І я тоді став дуже злим. Бо моєю мотивацією ще 10 років тому було зупинити ворога. Тоді це зробити не змогли. І тепер до війська прийшли діти, які мали жити в мирній країні. Це страшенно боляче».

Цей біль і досвід є одними із причин, чому він вирішив відкрити обличчя та став амбасадором ССО. Публічною людиною в структурі, де завжди цінувалась тиша і тінь. Але час змінюється, і сьогодні ССО потрібні авторитетні голоси, з якими будуть рахуватись та до яких прислуховуються.

«Мене багато років не бачили. Жодних соціальних мереж, намагався менше відправляти фото друзям. Бо безпека — понад усе. Але дивлячись загалом на Сили спеціальних операцій, для себе зрозумів: якщо ми хочемо, щоб нас підтримували та довіряли, то хтось має виходити і говорити. Для мене велика честь бути обличчям таких титанів, як мої побратими».

Робота амбасадора — це не про піар. «Апостол» розповідає про службу, складності, мотивацію, готує інтерв’ю, говорить із молоддю, військовими, цивільними. Частий гість на масових спортивних заходах, де у складі «ССО рекрутинг» чи окремих підрозділів радо спілкується з відвідувачами.

«Так, люблю спорт, і футбол зокрема. Ось днями дивилися з хлопцями фінал Ліги чемпіонів «ПСЖ» — «Інтер». За кого вболівав? За красиву гру. У мене і в Україні немає фанатських уподобань. Нещодавно в Житомирі у фіналі кубку зустрілися «Динамо» і «Шахтар». Київ — столиця, Донецьку я 11 років віддав, воюючи в тому регіоні, тож обидва міста для мене рідні. А тому моя улюблена команда — ЗСУ!»

Завданням амбасадора є побудувати довіру між армією і суспільством. І робить він це не з позиції запрошеної «зірки», а з позиції солдата. «За таємними образами в балаклавах стоять звичайні люди. Зі своїми страхами, втратами, любов’ю. Вони не жаліються, що обрали шлях бути воїнами. Ми просто хочемо, щоб ви знали правду».

ССО Рекрутинг

Наші контакти:

Телефон: 0800357174

Адреси: