Історії з фронту від бійця 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола з позивним “Яра” розповіла Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.
Війна йому обірвала можливість бувати вдома. Це особливо його мотивує — наближати Перемогу, щоб зустрітися з рідними. А тимчасом Перемога з’являється в його житті в іншому вимірі — в імені коханої.
Юність
Після школи вступив до університету на факультет інформаційних технологій та електроніки. Однак, провчившись рік, відчув, що це не його шлях. Тому відрахувався з вишу і вирішив стати військовослужбовцем, подав документи до сержантської школи у Львові.
У 2020-му році він розпочав своє омріяне навчання, проте війна внесла корективи: повномасштабне вторгнення росії пришвидшило його випуск.
— Ми вийшли на службу на три місяці раніше, — ділиться спогадами Яра. — Фактично провчилися із двох років лише півтора.
Він був вдома на початку січня 2022 року, у час відпустки. Востаннє. Місяць потому його рідне село було захоплене ворогом.
Після відпустки пройшов динамічну посилену підготовку: полігони, тренування. Усі відчували, що ці навички невдовзі застосовуватимуться в суворих реаліях.
А далі — лютий, сирени, війна
Яра за розподілом від академії, а їхній коледж був прикомандирований до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, потрапив до Тернопільської артбригади.
Яра прибув до військової частини в березні,отримав звання молодшого сержанта, підписав сержантський контракт на п’ять років. Спершу перебував зі своїм підрозділом в Малині, були бої за Київ, активно брав участь у бойових діях уже на запорізьких напрямках.
Згодом потрапив у підрозділ, де його завданням було керувати екіпажем, спеціалізованим на дронах. Більшу частину війни виконує задачі на дронах: «Mavic», «Matrice» та «Лелека 100» старшим екіпажів.
— «Крило» літає набагато далі, ніж звичайний дрон, ми виявляємо більш «жирні» цілі, які важко помітити іншими засобами, — розповідає Яра. — Найдальша відстань, яку долав наш «Лелека», — понад 30 км, (а може і до 50-ти) і цей політ був результативним: нам вдалося виявити й знищити живу силу ворога: БТР, БМП, піхоту, танки, а зазвичай працюємо по артилерії противника.
Коли наші артилеристи отримують інформацію про ворога, вони точно б’ють. Окрім цього, підрозділ використовує ті ж дрони для виявлення ворожої артилерії, які передають координати для контрбатарейної боротьби, для розвідників БПЛА та дорозвідки.
Однією з найважливіших функцій «Лелеки» є коригування та розвідка. Однак, як і будь-яка техніка на фронті, вона може вийти з ладу під час виконання завдання.
— Якщо щось трапляється з крилом, ми веземо його на ремонт, — продовжує військовослужбовець. — І одразу піднімаємо іншу в небо, тож ми не стоїмо без роботи. Підрозділ завжди має резервний апарат, щоб продовжувати виконувати завдання без перерви.
Запекла битва та травма
Одна з найзапекліших битв у його житті розгорнулася під Роботиним. Там він отримав поранення.
— Ми вирушали на позицію зранку, мені побратим передав по рації, що в нашому напрямку — FPV-дрон, — згадує Яра. — Я зупинив машину і ми розбіглися навсібіч.
Це була попередньо узгоджена дія, щоб відвернути увагу оператора ворожого дрону, пояснив співрозмовник. Дрон впав неподалік — за три метри від Яри, осколок поцілив у його ногу, але, каже, що в ту мить болю не відчув.
— Нога заніміла, я не розумів, чому, — пригадує, — мене цікавив більше особовий склад, спитав, як вони: все добре, слава Богу, обдивився машину, машина в осколках, ми перевірили, чи може їхати, колесо було пробите…
І лиш тоді Яра відчув, що форма на ньому наче мокра, побачив, що це — кров, миттю наклав собі турнікет і передав по рації: «Я — 300, їдемо в зворотньому напрямку!».
Далі — медпункт, там надали першу медичну допомогу, звідти — до шпиталю.
— Мене відвезли на пункт у машині з пробитим радіатором, стан її був критичний, тож одночасно зі мною відправили «на ремонт».
У шпиталі наш співрозмовник пробув всього тиждень. Рана почала затягуватися, каже. І незважаючи на те, що йому командир ще давав час на реабілітацію повернувся в стрій уже за три дні після лікарні. А на запитання, що відчував морально в цей час, відповів з посмішкою: «Трішки скучав».
— Поки мене не було хлопці змінили позицію на більш безпечну і ми продовжили роботу.
Дивовижно, та, згадуючи цю історію, Яра стверджує, що його екіпажу тоді дуже пощастило.
За його словами, найгарячіше було саме під Роботиним. Ворог стріляв безладно, намагаючись завдати максимальних руйнувань.
— Вони могли стріляти, не дивлячись — аби куди, — говорить про тактику ворога Яра. — У нашому секторі кожен день були прильоти 152-го калібру, мінометні обстріли та КАБи.
Незважаючи на всі труднощі, Яра з побратимами зберігають оптимізм.
Колектив — дружній, скрізь — жартують і над собою також — без образ. Разом — 24 на сім. В одному екіпажі — і контрактники, і мобілізованім, усім служба здебільшого подобається. В одному колективі хлопці різного віку: від 20-ти до 50-ти з гаком.
— Ми більше перебуваємо на позиціях, живемо у бліндажах, — розповідає про побут Яра. — Готуємо їжу по черзі, хоча наш товариш, який до ЗСУ був кухарем, завжди робить це краще за інших. в раціоні макарони, м’ясні консерви, борщ. Щоправда борщ зі складніших, завжди смачний, але, варимо його лише коли є час.
Крім служби, Яра має ще одну важливу мотивацію: любов. Їхнє з дівчиною на ім’я Вікторія знайомство відбулося вже під час війни, і вони разом майже рік.
— Ми бачимося тільки коли я приїжджаю у відпустку, тоді ми разом 24 на сім, — розповідає Яра з ніжністю в голосі. — Зараз мрію якнайшвидше закінчити війну і перемогти, щоб мати час на інші мрії.
Яра не любить хвалитися, але його відданість і майстерність на фронті не залишилися непоміченими. Він був нагороджений Золотим Хрестом від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.
