Він – знаний в місті лікар, до якого прагнеш потрапити (і не раз терпляче очікуєш, коли дійде твоя черга), а не йдеш, скрегочучи від розчарування зубами, коли не вдасться записатися на прийом до іншого. Професіонал, Майстер – це про нього, – пише За Збручем.
Власне, “зубний скрегіт” в даному випадку – можна сказати, ключові слова для характеристики його діяльності. Його знають чимало місцевих спортсменів різних вікових груп, ротові порожнини яких він регулярно обстежував, ще працюючи в лікарсько-фізкультурному диспансері. Тепер його добре знають і бійці 44-ї артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, яким він так само постійно і всебічно допомагає як волонтер. Михайло Могитич (мова саме про нього) може розповідати про цю свою діяльність, яка від певного часу стала для нього чи не головним заняттям поза стінами його продумано, по-сучасному обладнаної клініки, довго і докладно, виявляючи при цьому й зовсім не обов’язкові для лікаря-стоматолога широкі військово-технічні знання. Слухаючи його, пересвідчуєшся, що помиляються ті, котрі кажуть, що наші люди вкрай втомилися від війни і вже не так активно допомагають ЗСУ. Якщо й справді втомилися (є, звичайно, й такі), то далеко не всі. Михайло Могитич – з числа отих останніх, для котрих найважливіше нині – знати, що потребують бійці на фронті й максимально оперативно відреагувати на цю потребу.
На волонтерську стезю Михайло ступив разом зі своїми побратимами ще в 2014 р. а в 2016 р. група учасників і волонтерів АТО створила громадську організацію “Побратими Тернопілля”. Першим їхнім внеском у загальну справу волонтерської допомоги стали 500 аптечок, подарованих якраз в день створення батальйону “Збруч” 12 травня 2014 р. Свідченням того, що ця допомога цінується і приймається з вдячністю, є численні відзнаки, розвішані на стінах при вході в його клініку. Розвішані не для “лоскотання” власного самолюбства і демонстрації своїх благодіянь, а радше для того, щоб, кинувши оком, згадати, з ким і коли зводила доля за час волонтерської роботи. Серед цих нагород – відзнака Президента України “За гуманітарну участь в АТО”, відзнака згаданої 44-ї артбригади і навіть – особиста подяка від командирів одного з розвідувально-десантних підрозділів ЗСУ України.
В тому, що Михайло Могитич буквально живе своїми волонтерськими турботами, я мав нагоду переконатися, так би мовити, на власній шкурі. В даному випадку точніше буде сказати – на власних щелепах. Якраз в кульмінаційний момент малоприємної для кожного процедури, коли я, весь напружившись, сидів з розкритим ротом в очікуванні чарівної мелодії бормашини, пролунав сигнал його мобільного телефону. Мова, як я зрозумів, знову йшла про чергову партію вкрай потрібної воякам на передовій допомоги.
