Чоловік родом з міста Ізяслав на Хмельниччині. В Тернопіль переїхав після ліквідації аварії. До 35-річчя аварії на Чорнобильській атомній електростанції він вперше повернувся в зону відчуження та розповів про свою роботу, пише «Суспільне».
Ліквідатор Олександр Деркач працював в Чорнобильській зоні з грудня 1986 року по квітень 1987. Чоловік каже, що поїхав сюди 21-річним добровольцем після демобілізації. Його призначили заступником командира роти пожежних машин.
“Найстрашніше було, коли я приїхав в Чорнобиль. Мені довелось керувати групою з 60 осіб і 10 одиниць техніки. Страху до радіації в мене не було. Перед цим я служив в ракетних військах стратегічного призначення. Я чудово розумів, що таке радіація, як від неї захищатися, як себе безпечно вести”, – каже Деркач.
Чоловік розповів, які завдання виконувала його рота:
“Одним із завдань нашої роти була дезактивація 16-поверхових будівель, які є в місті Прип’ять. Жодна машина на таку висоту не могла подати воду, а в нас було два “Урали”, які могли подати на 16 поверх воду. Ми займались цією роботою. Завданням нашого полку хімічного захисту Прикарпатського військового округу була евакуація заводу “Юпітер”.
Деркач розповів, що у колишньому приміщенні комбінату побутового обслуговування в Прип’яті вимірювали радіацію:
“Стояли два апарати з виміру проникаючої радіації. Був такий самий квадратний ящик і ручка з квадратним зондом. Запам’яталося, що була зима 87 і я тут собі на шапці міряв рівень радіації”.
Зараз Олександр Деркач – голова Тернопільської обласної організації “Союз Чорнобиль України”.
“В той час, коли я служив в зоні відчуження, фотографуватися не можна було. Та в солдатів виявився фотоапарат “Смена-2М”. У моєму домашньому архіві збереглись фотографії з зони відчуження”, – каже Деркач.
Форма ліквідаторів була вкрита свинцем, він мав захищати від радіації.
“Форма була пошита з тканини “ОС”, вона була із домішками свинцю. Коли по цій формі руками провести, то руки чорніли від свинцю”, – розповідає ліквідатор.
Олександр каже, що машини, які вони тоді використовували, були для нього дуже дорогими:
“Коли перебував в Чорнобилі поламався мій “Урал” і потрібно було знайти насос. В Чорткові в нас був на аеродромі військовий, я знайшов той насос для пожежної машини. Там мені його дали без всякої бюрократії, просто зняли з робочої машини, а далі завантажили мені в мою машину. На той час в людей була настільки велика подяка і повага до тих людей, які в Чорнобильській формі були, що де б я не зупинився, то мені скрізь люди підходили, дякували”.
Радянська влада приховувала вибухи на Чорнобильській атомній електростанції.
“Про трагедію люди взнали з радіо. Люди ловили хвилю “Голос Америки”, яка була забороненою. І першими радіацію помітили скандинавські країни, вони мають дозиметричні прилади, які засікли підвищений рівень радіоактивності”, – каже ліквідатор.
Зараз обласна спілка чорнобильців створює музей, розповідає Олександр Деркач. За його словами, над цим вони працюють 10 років.
Громадська організація “Союз Чорнобиль України” через суд намагається повернути чорнобильцям компенсації, які держава має виплачувати згідно Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. За його словами, зміни до цього закону Верховна Рада прийняла в 2018 році.
“Дуже багато в чорнобильців забрали пільг, дуже багато проблем є в пенсійному забезпеченні. Якщо в ліквідаторів наслідків аварії ІІ категорії (це ті люди, які брали участь, але не отримали інвалідності), то в середньому їхня пенсія складає від 1769 до 2400 гривень, плюс 203 гривні – компенсація вартості продуктів. Це є зневага і приниження чорнобильців з боку держави”, – каже Деркач.
