ОЛЕНА БАБАКОВА, ЖУРНАЛІСТ (ВАРШАВА)
Цьогорічна кампанія в Польщі була винятково нецікавою, а результати – передбачуваними.
Як і очікувалося, “Право та справедливість” взяли, що мали взяти, бійці “Конфедерації” і так вже були в Сеймі з Кукізом. До Сейму пройшли проєвропейські ліві – і вистачить добрих новин.
Для мене персонально був тільки один інтригуючий момент – результат Мирослави Керик, номер 38 у столичному списку “Громадянської коаліції”.
Мирося – українська мігрантка, яка отримала польське громадянство, лідерка громадської організації “Наш вибір”, спеціалістка у питаннях міграції та ринку праці, компетентна, фахова, врівноважена та шляхетна людина. Вела кампанію в інтернеті та офлайн, про її висування писали Gazeta Wyborcza та поодинокі польські й закордонні ЗМІ.
Її участь у виборах мала бути демонстрацією тих змін, що відбуваються у польському суспільстві, відкритості до нових співгромадян українського походження.
Поки пораховані 80% протоколів з Варшави, але результат можна спрогнозувати – Мирослава до Сейму не потрапить. У неї 400+ додаткових голосів. Щоб безпечно дістатися до парламенту, потрібно було 5000+, хоча б 3500+, щоб позмагатися за останні прохідні місця.
Багато хто з моїх польських та українських знайомих декларував, що проголосує за Керик. Що у неї є шанс. Я ж у приватних розмовах сумно констатувала, що 1500+ – це вже буде високий результат.
Більш того, до польського Сейму швидше потрапить темношкіра мусульманка, ніж українка з мігрантським бекграундом.
Бо обрання першої буде для ліберальної бульбашки символом власної відкритості та глобалізованості. А голосування за українку для абсолютної більшості поляків – це акт заперечення домінуючої моделі польськості, яка про кров і землю, і часом про милосердя і поблажливість до сусідів, але ніяк не про рівність.
Ті ж польські ліберали, які взяли Керик у список, так пишалися самим фактом своєї відкритості, що аж дали їй 38-ме місце з 40.
Як показують соцопитування, поляки охоче приймають українців як колег по роботі, трошки менш охоче – як друзів чи сусідів. Але коли питання стоїть, як би ви поставилися до перспективи мати українського шефа – ось тут цифри і полетіли вниз.
Українці – наші милі працьовиті гості зі Сходу, але ж не давати холопу садибою рулити?!!
Теоретично, 1500+, та й навіть 3500+ голосів могли спокійно дати українська нацменшина та натуралізовані мігранти у Варшаві. Але тут така історія: ті мігранти, хто вже довго живе у Польщі, мало думають про свою репрезентацію, тільки переймають електоральні стратегії польського суспільства – вдячність ПіС за соціальні трансфери (а “картополячники” – ще й за швидке отримання паспорту), очікування більшої емансипації від “Лівиці”.
Ситуація з меншиною ж для мене є найменш зрозумілою – ті люди, які роками скаржилися, що мігранти не говорять українською і мало думають про Україну, коли знайшлася та, що говорить і думає – все одно не прийняли як свою.
Я пишаюся Миросею, що у неї було бажання спробувати себе в ролі політика – це величезна праця й емоційне навантаження, пишаюся, що в такий короткий час вийшло розгорнути таку динамічну кампанію.
Хочеться вірити, що це та крапля, яка точить каміння, і далі буде краще.
Але поки маємо що маємо – навіть ліберальна Польща у своїй суті є дуже закритою та консервативною, а для українця найбільшою скалкою в оці є не несправедливість працедавців чи помилки адміністрації, а земляк, який чогось досягнув.
Колонка вперше опублікована на facebook-сторінці авторки та, як повідомили в eurointegration.com.uaпублікується з її дозволу.
Читайте також:
Студенти ТНЕУ дізналися про тенденції тіньової економіки Польщі
Українці активно скуповують нерухомість у Польщі
Wizz Air знову буде виконувати рейс Київ-Люблін
