Микола знайшов родину у дорослому віці. Вперше почув «син» у 23 роки: історія Миколи, який знайшов родину вже в дорослому віці.
Діти в інтернатах мріють про родину. Навіть дорослішаючи, вони все одно хочуть відчути тепло сім’ї, мати людей, яких можна назвати мамою і татом, знати, що тебе люблять і чекають. Що відчуває людина, яка провела своє дитинство без цього? Та як змінюється життя, коли мрія про сім’ю нарешті здійснюється?
Про це історія Миколи – хлопця, який провів своє дитинство і юність в інтернатному закладі, а родину знайшов лише в дорослому віці.
Він потрапив до дитячого будинку з перших днів життя. Для нього інтернат був не просто місцем проживання – це був його світ. Світ, у якому не було мами чи тата, які б обійняли, похвалили чи просто запитали: «Як справи?» . Але навіть серед звичної буденності були моменти, коли йому дуже хотілося побачити своїх рідних.
Найболючішими для Миколи були шкільні канікули: «Я бачив, як інших дітей батьки забирали додому або хоча б відвідували. А мене ніхто не чекав. Так, у школі-інтернаті були чудові вчителі й працівники, але це не заміняло сім’ю. Я мріяв про свою родину».
Коли дітям з інвалідністю в інституційній системі виповнюється 18 років, їх переводять до геронтологічних або психоневрологічних інтернатів. Саме такий шлях чекав і на Миколу.
«Я розумів: якщо потраплю туди, то, скоріше за все, залишуся там до кінця життя. Це лякало, але іншого вибору тоді я не бачив».
Проте доля дала йому шанс, якого він навіть не сподівався отримати. Микола познайомився з людьми, які змінили його життя. Вони стали прийомною родиною хлопцю: його опорою та домом.
«Якось вони запитали: «Ти не проти, якщо ми будемо називати тебе сином?» Лише уявіть, у 23 роки я вперше почув це слово на свою адресу! Це був найщасливіший момент у моєму житті».
Микола знайшов родину у дорослому віці
Микола нарешті відчув, що значить бути частиною сім’ї – не лише на словах, а й у дрібницях: спільні вечері, підтримка у складні моменти, радість від простих речей.
Любов до кулінарії прийшла до нього разом із прийомною мамою. Разом вони експериментували на кухні, готували різні страви. Але найбільше Миколі полюбилося пекти налисники.
«Додайте газовану воду в тісто – і налисники будуть пухкі та з бульбашками. Так вони виходять пишні й дуже смачні», – ділиться своїм секретом хлопець.
За цю майстерність вдома його жартома називали «віртуозом налисників». Але кулінарія для нього стала не лише захопленням, а й професією.
Я дякую мамі, що навчила мене цього
Зараз Микола працює помічником кухаря в Чернівцях і мешкає самостійно.
«Я дякую мамі, що навчила мене цього. Тепер я маю роботу й можу забезпечувати себе. А ще я дуже хочу створити власну родину».
Він розуміє, наскільки важливо для дітей, які виросли в інтернатах, отримати шанс на соціалізацію. Саме родина навчила його базових життєвих навичок, допомогла знайти друзів, дала впевненість у собі.
«Для дитини, яка зростає в інтернатному закладі, світ за його межами може стати справжнім випробуванням. Багато молодих людей не знають, як шукати роботу, як організовувати побут. Тому родина – це шанс на повноцінне життя. Вона дає дітям віру в себе, вчить взаємодіяти, формує навички, без яких самостійність перетворюється на більше, ніж просто випробування».
Як допомогти дітям, які зростають без люблячої родини?
Попри всі зусилля, інтернатні заклади не можуть замінити дитині сім’ю. Діти в таких установах мріють про прості речі: теплу розмову, дружню пораду, шанс називати когось татом чи мамою, знати, що їх люблять. Це все те, що можна отримати лише в родині.
Відкрити серце для дитини та стати її родиною можливо через усиновлення, створення прийомної сім’ї чи дитячий будинок сімейного типу. Окрім цього можна підтримати дітей як наставник або наставниця або стати тимчасовою родиною для дитини – патронатним вихователем.
«Поговори зі мною»
Свою історію Микола розповідає у мультимедійній виставці «Поговори зі мною», реалізованій з нагоди Дня усиновлення за ініціативи Фундації Катерини Осадчої разом із Міністерством соціальної політики України, Координаційним Центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Фундацією Олени Зеленської та Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Мета проєкту – нагадати, що без родинного тепла багато дітей навіть не знають, як це – мати власні речі, святкувати день народження чи самостійно приймати рішення.
«Проєкт через світлини та екрани дає можливість зрозуміти, в яких умовах живуть ці діти», — наголошує Катерина Осадча й закликає українців дізнаватися більше про прийомні родини, усиновлення й інші форми сімейного виховання.
Щоб якомога більше людей дізналися про можливості прийняття дітей у родину – чи то про усиновлення, чи про прийомну сім’ю, чи опіку/піклування, дитячий будинок сімейного типу, патронатну родину – держава запустила онлайн-платформу dity.gov.ua. Тут можна ознайомитися з різними варіантами, що підійдуть родині та дитині.