1 травня виповнилося 100 років від Дня народження відомої далеко поза межами Чорткова, громадської діячки, зв’язкової УПА, медсестри МАРІЇ ВАСИЛІВНИ ЗАБОЛОТНОЇ, яка після жахливих сталінських таборів вижила, виховала двох синів і дочку і дожила до відновлення Української Держави, щоб засвідчити на численних зустрічах про нескореність, незнищенність української нації. Так пишуть в Білобожницькій громаді.
Згадка про велику людину
Пані Марія “ГОЛУБОНЬКА сива”, бо від неї завжди струменіли доброта, спокій і врівноваженість. Вона як голуб миру, вміла розряджати будь-який конфлікт, непорозуміння, направити на добру думку і добру дорогу.
Пані Марія володіла багатьма талантами: мала неабиякий письменницький хист – збірки оповідань-спогадів, вірші (деякі з них стали піснями, як, наприклад, “Це тільки мрія”, муз. Ст. Стельмащука). Але найперше, талант спілкування з людьми.
З життя Марії Заболотної
Початок 90-х був наповнений небуденними подіями: мітинги, відкриття символічних могил Борцям за волю України, фестивалі, відновлення діяльності і створення нових патріотичних товариств і об’єднань (Просвіта, Союз Українок, НТШ, Меморіал, Спілка репресованих і політв’язнів, тощо…)
І скрізь в центрі – Марія Василівна, невсипуща, невтомна, вона для виховання українського духу в молоді зробила більше, ніж вся система освіти в області, яку ще треба було будити зі сну і направляти, робити її справді українською. Впродовж багатьох років п. Марія чи не щодня зустрічалася з молоддю. Мабуть немає на Тернопільщині навчального закладу, де б не побувала вона зі своїм полум’яним словом.
Згадують сучасники
“Я мала щастя і можливість чути Марію Василівну не раз на громадських заходах, запрошувала до своїх студентів на заняття з української народної музичної творчості, де вона розповідала і співала, зокрема, пісні політкаторжан, тюремні, пісні УПА, – ці жанри фольклору лиш відкривалися з приходом Незалежності”. – Про це пише Христина Яремчук.
Творчість Марії Заболотної
“Нам дуже треба жити” – неспроста так називається її книжка, треба було жити, щоб, доживши до проголошення Самостійної Української Держави, розповісти усім, якою ціною вона здобувалася. Тому пам’ять про українську патріотку М.В.ЗАБОЛОТНУ-ПОТИКЕВИЧ не згасне в серцях усіх, хто її знав.
