Навчатися та жити в Україні сьогодні — це чималий виклик навіть для місцевих жителів. А як це — приїхати з сонячної Східної Африки, вивчити українську мову з нуля, адаптуватися до повітряних тривог і при цьому зберігати оптимізм? Про свій досвід у новому випуску проєкту «Такі часи» розповів випускник Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Ібрагім Ахмед. Разом з ним до студії завітала його викладачка та наставниця — лікар-гінеколог, доцент Інна Корда, яка допомагала перекладати та ділилася спостереженнями про свого студента.
Про мови, переїзд та перші враження від Тернополя
Ібрагім володіє п’ятьма мовами (французькою, арабською, суахілі, сомалійською та англійською), а вже під час навчання в Тернополі опанував і українську.
Обрати для здобуття медичної освіти саме Тернопіль йому порадили друзі, які вже навчалися тут раніше. Переїзд із багатомільйонного та гамірного Найробі до компактного Західноукраїнського міста став для нього своєрідним контрастом.
«Тернопіль — це файно місто. Воно невелике, усе поруч, тут чудове озеро. Спочатку люди на вулицях звертали на мене увагу, бо я не схожий на типового українця та завжди ношу діловий стиль. Але тернополяни виявилися дуже відкритими й завжди намагалися допомогти, навіть перекладаючи через телефон», — пригадує Ібрагім.
Різниця менталітетів: «Чому ваші бабусі працюють так довго?»
Порівнюючи українців та кенійців, хлопець зазначає, що обидва народи є дуже працелюбними. Проте одна деталь його щиро вразила та навіть занепокоїла.
В Україні: Жінки працюють навіть у поважному віці — 60 років і старше.
У Кенії: Жінки зазвичай виходять на відпочинок у 55–60 років. Далі про них дбають діти, а самі вони займаються домашнім господарством чи онуками.
«Мене дивувало та вражало, що ваші бабусі працюють у поважному віці й часто носять важкі речі. У нас вважається, що після 60 років людина має відпочивати, а турбота про неї лягає на плечі дітей», — ділиться медик.
Гастрономічні відкриття: «Вареники — це завжди сюрприз, а от тартар — ніколи»
Українська кухня залишила в іноземного студента приємні враження, хоча й з певними застереженнями:
Що сподобалося: Налисники та вареники. За словами Ібрагіма, вареники цікаві тим, що це завжди «сюрприз» — всередині може бути як солодка, так і солона начинка. Також він часто готував для українських друзів кенійські страви (наприклад, плов та бріані), від яких ті були в захваті.
Категоричне «ні»: Яловичий тартар (сире м’ясо).
«Як майбутній лікар, який вивчив безліч інфекцій та паразитів, я не можу їсти м’ясо, яке не пройшло термічну обробку та не бачило вогню», — посміхається хлопець.
Життя під час війни та філософія «Акуна матата»
Рідні та батьки Ібрагіма в Кенії дуже хвилювалися через події в Україні й неодноразово закликали його повернутися додому. Проте хлопець вирішив залишитися та завершити навчання.
«Мене вражає та надихає сміливість українців. Вони продовжують жити, працювати та зберігати стійкість навіть під час війни. Цей дух тримає і мене», — зазначає Ібрагім.
У Кенії популярні дві фрази: «Акуна матата» (життя без турбот) та «Поле-поле» (повільно, без поспіху). На думку випускника, українцям варто дещо перейняти з цієї філософії:
«Якщо ви будете занадто сильно хвилюватися, це все одно не вирішить проблему. Потрібно контролювати те, що в ваших силах, зберігати оптимізм і вірити, що завтра буде краще».
Медицина в Україні та Кенії: у чому різниця
Як випускник медуніверситету, Ібрагім порівняв системи охорони здоров’я обох країн:
- Структура: В Україні діє чітка децентралізована ланцюгова система (сімейний лікар – районна лікарня – обласна – республіканські центри). У Кенії пацієнти менше довіряють первинній ланці й частіше намагаються одразу потрапити до великих медичних центрів у столиці.
- Практика: У Кенії студенти мають більше «ручної» практики на ранніх етапах, тоді як в Україні законодавство суворіше обмежує самостійні маніпуляції студентів.
- Специфіка хвороб: В Україні поширені кліщовий енцефаліт та хвороба Лайма, тоді як у Кенії зустрічаються малярія, лихоманка Денге чи Чикунгунья. Також відрізняється клінічна картина — симптоми анемії на темній шкірі виглядають інакше, тому після повернення додому хлопцю доведеться пройти додаткове стажування (резидентуру).
Пам’ять про Україну та плани на майбутнє
Повертаючись до Кенії, Ібрагім везе з собою магніт з зображенням Тернопільського ставу та теплі спогади.
Після проходження резидентури на батьківщині він обов’язково планує знову відвідати Україну вже після Перемоги, адже Тернопіль став для нього справжнім другим домом, де залишилося багато близьких друзів.
