“Я думав, що розповісти про Романа. У голові було стільки думок. А коли починаєш говорити…. Навіть до кінця і ще це не сприймаю”, – розказує Григорій Солонинка, брат загиблого українського військового.
Роман пішов до військкомату 24 лютого, у перший день російського вторгнення, коли на Київ полетіли ракети. Того ж дня його розподілили у 72-у окрему механізовану бригаду ім. Чорних Запорожців.
З фронту списувалися з братом лише в месенджерах. А батькові він телефонував з “передка”.
“У Романа вийшла кумедна історія. Він забив собі палець гарматою. Казав, що буде військова байка, яку він розповідатиме потім, а йому не віритимуть. Проговорився, що поїде в Харків робити рентген. Так ми дізналися, де він”, – розповідає Григорій.
“Це було останнє повідомлення від нього, яке я отримав. Я спитав, що там рентген. Він сказав, що нічого страшного, забій суглоба. Це було 4 травня”, – згадує він.
Після цього Григорій писав брату ще кілька повідомлень, але вони так залишилися “висіти” в месенджері, як недоставлені. З цього часу Роман на зв’язок не виходив.
А 6 травня батькові прийшла “похоронка” з військкомату. Роман загинув.
Григорія вразило, як багато знайомих і друзів зателефонували і написали йому зі словами співчуття.
А ще, згадує Григорій, брат готував йому сюрприз – планував у березні заїхати в гості і познайомити зі своєю дівчиною.
Романа Солонинку похоронили 9 травня на військовому кладовищі в Житомирі.
“Наш батько, людина військова, на похороні так і сказав: це війна. Але ніхто ніколи не чекав, що це може статися саме з тою людиною, яку ти любиш”, – каже Григорій Солонинка.
