Трагічна сторінка українсько-польської історії. 28 квітня 1947 року розпочалася операція “Вісла” — масштабна депортація українського населення з його етнічних земель у Польщі. Внаслідок цієї жорстокої кампанії загинуло близько 200 осіб, які були ув’язнені в концтаборі Явожно та померли через катування. Тисячі інших зазнали насильницького переміщення, втрати майна та спроб культурної асиміляції.
Акція «Вісла» тривала три місяці – до 31 липня, хоча примусові переселення тривали до 1950 року. З території нинішнього Підкарпатського воєводства виселили 85,3 тисяч українців; з Люблінського – 44,7 тисячі, з Краківського – 10,5 тисяч тощо.
Після вигнання нацистів зі Східної Європи в 1944-1945 роках, у регіоні встановилися комуністичні прокремлівські уряди, які почали проводити масштабні репресії для упокорення населення. Одним із інструментів стали масові депортації.
9 вересня 1944 року Комітет національного визволення Польщі та уряд УРСР уклали угоду про “взаємний обмін населенням”. У 1944-1946 роках із Польщі до УРСР було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Після закінчення терміну угоди у Східній Польщі залишалося близько 150 тисяч українців, яких радянська влада відмовилася приймати.
Підготовка до депортації
Підготовка до виселення розпочалася у другій половині 1946 року. Згідно з документами того часу, серед польського населення формувалася думка про необхідність виселення “українського елементу” — чи до Радянського Союзу, чи на західні території Польщі.
Восени того ж року польська влада почала складати списки українських сімей, які залишилися після попереднього переселення або самовільно повернулися з УРСР. У звіті заступника начальника Генерального Штабу Стефана Моссора зазначалося, що необхідно “провести енергійну акцію переселення цих людей окремими родинами в розпорошенні по цілих землях, де вони швидко асимілюються”.
Привід та початок операції
28 березня 1947 року українські повстанці з лісової засідки вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Ця подія стала офіційним приводом для початку депортації. Наступного дня Політбюро ЦК Польської робітничої партії прийняло рішення про “негайне переселення української людності” на західні та північні землі Польщі.
Спочатку план називався “спеціальна операція ‘Схід'” і передбачав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменували на “Вісла”. Для проведення операції було створено оперативну групу “Вісла”, яка налічувала близько 21 тисячі військових.
Масштаби та наслідки операції
Операція тривала до 29 липня 1947 року. За цей час:
- Було депортовано від 137 до 150 тисяч українців
- Проведено 357 бойових акцій
- Ліквідовано 1509 повстанців
- Знищено 1178 бункерів і криївок
- Заарештовано майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА
- 3936 підозрюваних у співпраці з УПА ув’язнили в концтаборі Явожно, серед них 823 жінки і 27 священників
Під час акції владні підрозділи вдавалися до насильства — палили українські житла, руйнували церкви та українські цвинтарі. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там майно.
Справжня мета операції
Хоча комуністична влада представляла акцію “Вісла” як антиповстанську операцію, насправді її головною метою було цілковите виселення українського населення. На це вказують кілька фактів:
- Чисельність українського підпілля складала близько 2 тисяч осіб, що в 10 разів менше за кількість військових оперативної групи “Вісла”.
- Військові операції були спрямовані насамперед на населені пункти, а не на повстанські відділи.
- У планах із підготовки операції прямо вказувалося, що її метою є “остаточне вирішення української проблеми в Польщі”.
Навіть після завершення основної фази операції, в листопаді 1947 року була видана таємна директива про виселення українських родин з регіонів, де не було виявлено українського націоналістичного підпілля, “не зважаючи на ступінь лояльності та партійну приналежність”. У документі чітко зазначалося, що головною метою переселення українців є “асиміляція в новому польському середовищі” та вказівка “не вживати до цих переселенців назви ‘українець'”.
Трагічна сторінка українсько-польської історії
Спогади очевидців розкривають глибину людської трагедії, яку спричинила операція “Вісла”. Євгенія Іваник, уродженка села Гонятина Грубешівського повіту, згадувала: “Після кількох важких та довгих днів побуту під голим небом нас почали вантажити до товарних брудних вагонів… Дорога була довга й неймовірно важка — без їжі, без води, у спеці й тривозі… І так у брудних вагонах, разом з худобою, їхали нещасні жінки, старці і діти. Бо чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті тюрми Любліна і Ряшева, Явожно, сибірські лаґри…”
Акція “Вісла” залишається однією з найтрагічніших сторінок українсько-польської історії ХХ століття, яка позначилася не лише на долях безпосередніх жертв депортації, але й на кількох наступних поколіннях українців у Польщі.
Ми писали раніше: До роковин загибелі на Тернопільщині відкрили пам’ятник Олегу Барні (відео).
