Про закопану пляшку зерна у родині Сорок з села Великі Крушлинці знали всі. Про це розповідав при житті дідусь. Він особисто закопав її у 1932-му році. Сховав під вільхою, що росла в кінці городу. Мав надію навесні посіяти зерна. На жаль, знайти сховане зерно не вдалося. Не раз після того чоловік картав себе за неуважність.
У наші часи стару вільху зрізали і стали викорчовувати корінь. При цьому була присутня 70-річна Марія Сорока. Її син Роман, якому на той час було 35 років, мало не розбив пляшку під час викорчовування кореня. Каже, в останній момент перед тим, як вчергове вдарити сокирою, побачив пляшку. Посудина лежала днищем догори. Через скло виднілися зерна проса. Вони почорніли тільки в горловині, далі були чистенькі, ніби щойно насипані.
Всі четверо дітей Марії Сороки знали, що сталося у їхній родині під час Голодомору 1932-1933 років.
—Мамина сестра Юстя мала троє малих дітей, дівчинку і двох хлопчиків, — розповідала тоді пані Марія. — У той голодний рік всі троє діток спухли з голоду. Коли згадую, як про це розповідали мама і дідусь, то уявляю лавку, на якій вони лежать. Тато цих діток приніс пару гнилих картоплин, зварили з них посьорбку. А мама голосить, нічого це дітям не допоможе, бачиш, вони вже на небі, краще сам з’їж, бо скоро так само зляжеш. Дядько не послухався її, віддав дітям все до краплини. Але їм те не допомогло. Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози.
