На краю села Глібів, серед звичайних польових пейзажів, стоїть невелика споруда. Це каплиця-усипальниця родини Козєбродзьких. Вона вже давно не виконує своїх функцій, але залишається важливою частиною історії цього місця.
Будівля належала шляхетній польській династії, яка володіла селом у дев’ятнадцятому столітті. Сьогодні каплиця занепала, але зберігає свою гідність навіть у такому стані.
Хто такі Козєбродзькі й чому вони тут
Глібів перейшов у власність Фелікса Козєбродзького десь у середині дев’ятнадцятого століття. Це була людина незвичайна для свого часу. Громадський діяч, політик, він відрізнявся толерантністю й намагався налагодити діалог між поляками та українцями. Таке ставлення було рідкістю в епоху загострених національних суперечностей.
Саме за його володіння в Глібові з’явилася родинна каплиця-усипальниця. У підземеллі цієї споруди знайшли спочинок сім членів сім’ї. Сам Фелікс, його дружина Ольга, діти Тадеуш, Людвік, Ян, Антоній і немовля, ім’я якого історія не зберегла.
Останні поховання в родинній криптідатуються 1931 роком. Цей факт дозволяє припустити, що саму каплицю звели на межі дев’ятнадцятого та двадцятого століть.
Архітектура, що заслуговує уваги
Каплицю побудовано у вигляді невеликої базиліки з півкруглою апсидою. Основний матеріал – червона цегла, частково облицьована тесаним каменем. Підземелля слугувало криптою для домовин. Фасад прикрашає трикутний фронтон із круглим вікном, а головний вхід має напівкруглу арку з декоративним порталом.
Колись стіни були потиньковані, дах вкритий бляхою. Через вузькі напівциркульні вікна всередину проникало м’яке світло. Це створювало атмосферу тиші й молитви.
Сьогодні частина тиньку обвалилася, двері втрачено. Але навіть у такому стані будівля зберігає певну величність. Обвалений тиньк, мох на камінні, віконні арки без шибок – усе це нагадує про плин часу.
Осінь 1939 року змінила все
Справжня трагедія сталася восени 1939 року. Після вступу радянських військ у каплиці влаштували склад паливно-мастильних матеріалів. Останки родини Козєбродзьких винесли з крипти й викинули серед кущів бузини. Споруда втратила своє сакральне призначення й поступово занепадала.
Але пам’ять про родину жила серед мешканців. У 1938 році, за рік до трагічних подій, у Глібові освятили новий Народний дім імені Фелікса Козєбродзького. Це була данина поваги до його діяльності. Під час урочистостей у новозбудованому костелі відбулася перша Меса.
Що залишилося сьогодні
Каплиця-усипальниця стоїть у стані тихої руїни. Пророслі мохом камені, віконні арки без скла, крізь які пробивається світло. Створюється враження зупиненого часу.
Для відвідувачів це місце пам’яті. Воно нагадує про минущість людського життя, але також про те, що пам’ять незнищенна. Хоча відновлення цієї святині малоймовірне, її історія залишається важливою частиною культурної спадщини Глібова.
Читайте також: Сергій Зюбабенко поділився історією про справжнього героя.
