Після недавньої ротації керівника Нацбанку у жителів Тернопільщини з’явився ще один привід для гордості: головну фінансову установу країни вдруге за часи Незалежності очолила людина з тернопільським корінням. Свого часу біля керма НБУ стояв випускник Тернопільського національного економічного університету Віктор Ющенко, а тепер за державними грішми наглядає уродженець села Вербовця Лановецького району Яків Смолій – повідомляє «Високий замок».
57-річний банкір народився і виріс на вулиці Шепелівці. Цей сільський мікрорайон дав Україні багатьох «державних» людей. Ними стали, зокрема, і два молодші брати нинішнього керівника НБУ.
Крім голови Нацбанку Якова Смолія, у Вербовці народилося чимало гідних людей. Фото wz.lviv.ua
— Молодший брат Якова, Петро, працює у тернопільському відділенні банку «Аваль», ще один брат, Григорій, був головою сільради, — розповідає кореспонденту виходець з Вербовця, лікар-ЛОР Анатолій Герасим’юк. — Мати і батько Смоліїв були звичайними колгоспнками, жили у простенькій «шевченківській» хаті, збудованій ще «за Польщі».
Серед інших знаменитостей Вербовця — лауреат Шевченківської премії, літератор, кіномитець Григорій Штонь, автор сценаріїв до кінофільмів «Страчені світанки», «Чорна рада». А також — академік-науковець Леонід Середницький, який свого часу шукав нафту в Алжирі і на Кубі.
Пишаються у цьому селі на Лановеччині (на жаль, уже покійним) підполковником спецназу Ярославом Горошком. Під час війни в Афганістані він останнім був удостоєний Золотої зірки Героя — за те, що у надзвичайно складних бойових умовах виручав побратимів. Шанують його, бо на зорі Незалежності відмовлявся зі своїм полком виконувати наказ путчистів-гекачепістів — «придушити повстання у Львові». Коли надійшла така команда, публічно заявив: я Львів захищатиму від кремлівських гадів!
— З нашого села походить і відомий музикант, який колись диригував оркестром МВС у Москві, його прізвище — Потопило, імені, на жаль, не пригадую, — каже лікар Анатолій Герасим’юк. — Давно не був у Вербовці, бо живу тепер на Бережанщині, але знаю, що і зараз у нас підростають таланти. Коли приїжджаю на свою малу батьківщину, знайомі показують на молодих, які теж «вибилися в люди»: отой став таким-то начальником у Києві, той — кандидат, а отой уже — доктор наук…
