У липні цього року мені вкотре пощастило побувати на Тернопільщині. Люблю цей край. І не лише тому що він напрочуд гарний і щиро український. Тут народилися мої батьки, котрі тільки-но їм дозволили відвідати в Україну після московського концтабору, одразу ж поїхали на свою малу батьківщину. Так у моє життя увійшов Сидорів з його замком-кораблем. Згодом я дізнався, що Тернопільщина є найбагатшою на старовинні замки та фортеці областю України, адже їх тут понад 30. Щоправда, більша частина з них перебуває у стані руїн, які, тим не менш, вражають своєю величчю. Не дивно, що для багатьох місцевих замків, як от сидорівського, кілька років тому започаткували власні свята, що дають надію на їх порятунок, або хоча б збереження. Про це пише Почерк.
Романтичний палац Тімельмана в Личківцях
Я мандрував не до одного замку Тернопільщини й України, але цього разу, повертаючись додому на Черкащину, помітив у селі Личківці невідому мені гарну старовинну споруду. Їхав автобусом, тому поцікавився у водія, що то таке.
– О, пане, то замок, якого викупив якийсь москаль. Зробив він це за допомогою місцевого хлопака, що гарував у росії. Той за його гроші зробив ремонт, спорудив височезний довжелезний паркан з каменю, і все. Тепер війна, мабуть, цей москаль не побачить більше купленого замку, плакали його грошики.
Дядько зловтішно всміхнувся. А я попросив його зупинитися і пішов дивитися на казкової краси замок, який, як невдовзі з’ясував, є зовсім і не замком, а колишнім палацом якогось Тімельмана. Помилуватися дивовижною спорудою ближче, поспілкуватися з місцевим людом було цікаво, тому не шкодую, що дістався Тернополя аж надвечір. Затримка була того варта. Але по порядку:
Отже, Личківці – одне з найцікавіших населених пунктів Гусятинщини – знаходиться в десяти кілометрах на північ від Гусятина на трасі, що йде на Тернопіль через Гримайлів і Скалат. Село давнє, колоритне, характерне, не дивно, що тут навіть знімали художній фільм. Неподалік нього простягається лісовий масив Товтрового кряжу, територія якого нині належить до державного заповідника “Медобори”.
Личківці уперше згадуються 1431 року, коли король Польщі Владислав II Ягайло згадав у своїх записах шляхтича Жеґоту з Личковець. 1522 року поселення отримало права міста. Перша мапа, на якій показані Личківці, є мапою Боплана (перевидання 1664-го року).
Після 1-го поділу Речі Посполитої Личківці з 1772 року належали до Австрії. 1780-го місто купив у Станіслава Щенсного Потоцького (відомого польського магнати і мецената, а згодом ще й руського воєводи, який на той час проживав у Тульчині) генерал-ад’ютант булави великої коронної Ян Шептицький. Цікаво, що Щенсний тісно пов’язаний і з Черкащиною. Йому свого часу належало Звенигородське староство й Уманщина. Досить дивно, але він – польський аристократ давнього і впливового шляхетського роду – полюбив український фольклор, українські традиції й кухню, жартував на тему свого покозачення, проте майбутнє Польщі бачив під протекторатом росії і став через це, по суті, могильником своєї Батьківщини. Та для нас, черкащан, важливим є те, що одружившись третім шлюбом на красуні-гречанці Софії, він оселився в Умані, де заклав для неї величезний сад, назвавши його „Софіївкою”. Тепер це один з найбільших дендрологічних парків Європи.
Паркан навколо палацу тягнеться на сотні метрів
Але повернімося до Личківців. 1781 року у Відні вирішили що статус міста для такої глушини – це занадто. І Личківці знову стали селом. Від XV століття власниками його були представники чи не півтора десятка шляхетських польських родин, серед яких виділяються Калиновські, а не Потоцькі. Саме вони звели на стрімкій горі між річечками Гнила і Тайна замок. Справжній замок, а не палац Тімельмана. У цій справі відзначився Марцин Калиновський, відомий своєю фортифікаційною діяльністю. Завдяки йому були збудовані в 1630-х – 1640-х роках потужні замки й у рідному мені Сидорові, який теж колись був містечком, і в Гусятині. Ці замки засвідчують пристрасть Марцина до солідних рондельних укріплень (кам’яних і кам’яно-земляних споруд різної форми). В одній з монографій сучасного польського історика-орієнталіста, тобто сходознавця, Даріуша Колодзєйчика опубліковано мапу Кам’янецького еялету (османського адміністративного утворення на території Поділля). На ній вказані опорні пункти турків, які деякий час володіли цим краєм. Серед них Сидорів, Гусятин, Личківці…У них знаходилися турецькі гарнізони. Отже, наприкінці XVII століття замок у Личківцях мав стратегічне значення, оскільки знаходився на кордоні нових османських володінь.
На жаль, на початку ХVIII століття він почав руйнуватися, коли дідичі (власники) Личківців подружжя Анджея Францішека та Алоїзи Катаржини з Дружбацьких-Кравецьких почали споруджувати на його території костел. Храм у стилі ренесансу з’явився у 1706-1708 роках. Будували костел з каміння мурів замку… Щоправда, про всяк випадок храм звели оборонного типу – товстезні стіни, невеличкі віконця-бійниці розташовані чи не під самим дахом.
Із залишку замку спорудили капличку
Насьогодні від замку залишився жалюгідний недогризок. Кмітливі личківчани перебудували його в капличку. Місцеві римо-католики використовують її для проведення відправ.
А костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії за недоброю традицією пріснопам’ятного срср використовували у радянські часи як склад місцевої „Сільгоспхімії”. І хай би вже там були добрива. Але ж ні, тут зберігали ще й різні гербіциди-пестициди, зокрема й сумнозвісний ДДТ (він же „дуст”). І зберігали дуже недбало. Мури та підлога так просякли отрутою, що довго залишатися всередині (навіть за відсутності даху) і зараз небезпечно для здоров’я. Дах костелу, до речі, завалився 2008 року. Проте й сьогодні він, хоч і скалічений, залишається найвеличнішою пам’яткою Личківців.
Допитливі туристи можуть ще помилуватися мурованою церквою святого Миколая. Її збудували 1850 року. Це діючий Український греко-католицький храм. Є також водяний млин XIX століття і пам’ятка природи – 350-річна липа.
Костел збудували з каміння замку
Але найвідоміша пам’ятка Личківців знаходиться далеко, аж у Краківському археологічному музеї. Це Збручанський Світовид – кам’яний стовп-скульптура IX століття, одна з рідкісних пам’яток слов’янського язичницького культу. Знайшли його випадково в Збручі в 1848 році.
Проте на пагорбі, де стояв замок, збереглися два цікавих монументи, які теж зацікавлять гостей Личківців. Один з них, так званий “пам’ятник зі щелепою”, як називають його місцеві. Насправді – то пам’ятник, присвячений капітану Війська Польського Міхалу Заборовському, який на 28-му році життя загинув під Можайськом від російської картечі під час походу Наполеона на москву. Поруч знаходяться залишки ще одного монумента, названого “Тіням померлих душ“. Його встановив власник села Костянтин Заборовський в пам’ять про загиблих у 1830-1831 роках понад 200 мешканців Личківців внаслідок епідемії холери. На величезній колоні стояла алегорична фігура Скорботи. На жаль, від неї залишилися тільки ноги.
Узагалі з Личківцями і його замком, як ми вже знаємо, пов’язані чимало відомих польських родин. От і згадуваний уже Ян Шептицький – дідич Личківців генерал-ад’ютант булави великої коронної – теж був учасником французького походу 1812 року на Москву. Похований у крипті костьолу в 1818 році.
Його син Вінцентій Віктор Леон Шептицький – так само генерал, учасник листопадового повстання 1830 року проти російської імперії – відзначився, як капітан гвардії Наполеона, в боях під Ваграмом у 1809 році (тепер місто Дойч-Ваграм в Австрії). За це Наполеон додав до його герба шпагу. Нагороджений золотим хрестом. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
1814 року Ян Шептицький продав свій маєток зятю Юзефу Заборовському – батькові відомого польського поета, представника “української школи” Тимона Заборовського, автора збірки „Думи Подільські”.
З горба, де стоїть костел і всі згадані пам’ятники, добре видно гостроверхий червоний шпиль казкового палацу, завдяки якому я і зупинився у Личківцях. Місцевий вуйко, який пас на узбіччі корову, теж обізвав його „замком” і розповів, що там колись була сільська лікарня. По тому деякий час „замок” стояв пусткою, аж поки його не придбав багатій. Він наново перекрив черепичну крівлю – причому справжньою старою дахівкою. Останню відмивали місцеві школярі за 20 гривень у день. На запитання про те, як просуваються справи з відновленням споруди нині, вуйко не без зловтіхи розповів, що по тому як на будівництво паркану були витрачені мільйони, ремонт „замку” завмер через відсутність коштів. „Там той забор коштує в десять разів більше, чим сам замок”, – підсумував він.
Монумент „Тіням померлих душ”
Височезний мегапаркан, складений із гранітних брил і привезених з берегів карпатських річок круглих валунів, і справді „тягне” на шестизначну суму. А от сам палац Тімельмана, побудований на початку минулого століття у стилі романтичної готики з елементами бароко, дуже симпатичний. Загалом він чимось нагадує палаци царських вельмож на Південному березі Криму. Стіни його потиньковано під камінь. Красиві вікна, балкони – все це досить гармонійно вписується в архітектурний ансамбль палацу. Садиба оточена парком.
Мені так і не вдалося дізнатися, хто був той загадковий, закоханий у красу Тімельман. У цій справі взагалі все заплутане. Так, дехто твердить що Тімельман у дійсності Кімельман. Я так і не знайшов підтвердження, що палац придбав росіянин, а не місцевий заробітчанин. Стоїть він у Личківцях, але насправді це… Трибухівці. Саме на місці теперішнього села Трибухівці колись було місто Личківці, однак нині на місці колишніх Трибухівців знаходиться село Личківці, якому підпорядковані Трибухівці…
Як бачимо, історія села заплутана, цікава і трагічна, як і історія всієї України. До вже повідомленого додам, що в листопаді 1918 року в Личківцях було проголошено владу ЗУНР. Тут діяли філії українських товариств „Просвіта”, „Луг”, „Сільський господар”, тощо. Восени 1920-го в селі встановлено польську владу. Після 17 вересня 1939 року воно під радянською окупацією. Від 6 липня 1941 року до 23 березня 1944-го – під нацистською. У Другої світовій війні загинув 81 личківчанин. За участь у національно-визвольній боротьбі українського народу репресій зазнали 16 жителів села. У результаті депортацій 1944-1946 років переважна більшість мешканців лемківського села Одрехова, що нині перебуває в Сяноцькому повіті Підкарпатського воєводства, була переселена у Личківці в ході депортації.
Символічна могила Українських січових стрільців
Про минулі події нагадує пам’ятний хрест на честь скасування панщини, символічна могила Українських січових стрільців, обеліск полеглим у роки Другої світової війни. А також – фантастичний, мов із казки, палац, який тепер назавжди у моїй пам’яті.
Олександр Вівчарик,
Фото автора
Прокоментуйте