І знову потопає у сльозах Шумщина, і знову оплакують свого односельця залісчани. І знову на колінах зустрічають справжнього Героя, захисника України Івана Горобця. Пише ШУМСЬК INFO.
Минулого тижня у цьому селі поховали загиблого на війні Сергія Руденького. Ще не встигли оговталися від втрати, як знову тривожна звістка – у боях загинув Іван Горобець. Це вже третя втрата у Залісцях. Навесні поховали загиблого Олександра Луцика.
У неділю тіло Івана Горобця зустріли у Шумську, де на площі Героїв Майдану відправили панахиду за загиблим. Після того траурний кортеж вирушив до Залісець.
Навколішки, обабіч дороги з квітами та лампадками на загиблого Героя чекали сотні земляків.
Життя молодого захисника обірвалося 10 жовтня у селі Первомайське Донецької області. Народився Іван Горобець у Залісцях. У батьків їх було четверо дітей: двоє братів та дві сестри. Іван був найменшим у родині.
Як розповідає його сестра Оксана, Іван був хорошим, слухняним хлопцем. Після закінчення школи навчався у Тернополі на будівельника. Почав їздити на заробітки за кордон, адже мав золоті руки.
Чоловік боронив Україну під час АТО, також служив за контрактом.
– Іван любив правду, завжди її добивався. Боровся за Україну і хотів її захищати. Знаючи, яка ситуація в країні, він не міг не піти воювати. Усе казав, що там його сім’я, побратими, – розповідає сестра Оксана. – Як розв’язалася повномасштабна війна, Іван зібрав необхідне і чекав. Казав, якщо його не покличуть, піде сам. Але так сталося, що його покликали.
Хоча й був багатодітним батьком, не шукав ніяких відмовок, ні перед чим не зупинявся. У березні він пішов служити у Збройні сили України. Жодного разу не приїжджав до рідного села. Пояснював: дають усього три дні, туди ж і дорога входить. Приїде, нема коли вдома побути, тільки рідні розхвилюються. За день до загибелі Іван спілкувався з мамою, казав, щоб не переживала тоді, коли він не виходить на зв’язок. Як тільки зможе, обов’язково зателефонує.
– Іван – чуйна і добродушна людина, – каже про свого учня класний керівник Лариса Кравчук. – У школі він був працьовитим, з усіма дружив. Захоплювався спортом, їздив на районні та обласні змагання, співав у шкільному хорі. Старався захищати дівчаток. Він – веселий, хороший співрозмовник. Коли бачилися, завжди запитував, як я.
– У нашому класі навчалося 18 учнів. Про Івана немає що поганого сказати. Він був хорошим хлопцем, однокласником, другом, співрозмовником, – згадує однокласниця Любов Павлюк. – Умів подати руку допомоги. Ніколи не залишав у біді однокласників. Був активним, брав участь у різних гуртках, грав у футбол, співав у хорі. Коли пішов воювати, ми з ним переписувалася. Іван завжди цікавився, як у мене справи. І постійно наголошував: «Я, Любашка, повернуся з Перемогою».
Жінка, не стримуючи сліз, каже: їй важко повірити, що Івана вже немає. Дуже шкодує за загиблим однокласником.
Сиротами залишилося четверо Іванових дітей, яких він дуже любив. Найстарший син Роман, якому 20 років, зараз служить строковиком у Національній гвардії.
На три роки менший Максим навчається у Луцьку, Артем – школяр. Найменшенькій донечці Анютці – 5 рочків.
З рідної хати Івана Горобця в останню земну дорогу провели мама, діти, брат, сестри, односельці, однокласники, влада та усі, хто прийшов, аби віддати останню шану Герою. Він усім серцем любив Україну і захищав її до останнього подиху.
