Третього березня святкує ювілей Галина Садовська — зірка тернопільської журналістики, віддана цій справі вже понад 50 років. «Кращий подарунок в житті— це можливість багато працювати на роботі, яка того варта»— це слова 26-го президента США Теодора Рузвельта. Але Галина Дмитрівна цілком з ними згідна, бо вони відображають і її ставлення до праці. Тож і сьогодні говоримо з нею не про святкування, а про роботу.
— Ким Ви себе бачили у дитинстві? І як починався шлях до професії?
— У молодших класах мріяла стати педагогом, спочатку хотіла викладати географію, пізніше – хімію. Але в юнацькі роки стала активісткою, писала про різні зустрічі та вечори у районну газету, і саме тоді зрозуміла, що буду журналістом. Коли закінчила школу, то щоб вступити на факультет журналістики, треба було мати два роки трудового стажу. Мій мудрий тато порадив не марнувати цього часу, а вступати на інший факультет – мовляв, якщо маю стати журналістом, то неодмінно ним стану. І як у воду дивився. Закінчила біофак Київського університету імені Т. Г. Шевченка, і, ще навіть не отримавши диплом, вже почала працювати в районній газеті. Диплом журналіста здобула через кілька років.
— Журналістика – справа досить складна і відповідальна. Ніколи не виникало думки залишити її?
— Я за натурою борець. Та й коли любиш свою роботу, то труднощі відходять на другий план.
— Чому головними темами ваших статей є саме культура і мистецтво, а ще релігія?
— Я розпочинала свою роботу у «Вільному житті» саме із відділу культури. Мій чоловік Казимир Сікорський впродовж тридцяти років був головним художником театру, тож я, так би мовити, приросла до культури. Зокрема, багато писала про театр, бо це був мій другий дім. А пізніше, враховуючи потреби редакції, мені доручили вести питання релігії та політики, і це дало можливість розкритися в іншій важливій проблематиці.
— А чим можна пояснити багаторічну відданість одній газеті – «Вільному життю»?
— Я, напевне, консерватор, бо не раз пропонували роботу в інших редакціях, але «Вільне життя» завжди було для мене надто рідним і дорогим, щоб його залишити.
— Галино Дмитрівно, що ви можете порадити молодим журналістам, які хочуть стати професіоналами своєї справи?
— Йдучи в журналістику, треба не лише вміти писати й мати в собі ту «божу іскру», а й налаштовуватись на серйозну працю. Багато читати, вчитись, ставитись до своєї справи з великою відповідальністю, а найголовніше – постійно працювати над собою. І я щиро бажаю – хай щастить усім тим, хто твердо вирішив ступити на цю нелегку стезю.
Розмовляла Ірина Ковальчик, слухачка Школи сучасної журналістики
Джерело: http://pressclub.te.ua
