Стіни хати ще пам’ятають попередніх господарів, але двері хати вже дванадцять років ніхто не відчиняв. Помешкання зайняли павуки, яких виселили віником перед приїздом родини переселенців із села Таврійське Херсонської області. Там у них залишились два будинки, які сьогодні зруйновані ворогом, – повідомляє Реально.
4 травня у цій сім’ї народилась дівчинка Аріна.
Тут тихо, люди ‒ добрі
«Ми виїхали з Таврійського 14 березня ‒ троє дорослих і мій онук восьмирічний Артем. Спочатку були в Миколаївській області, потім в Одесі. Дізналась про Шушківці і приїхали. Тут уже невістка народила онучку. Посадили город. Головне, що тут тихо, люди добрі. У нас немає нічого, в рідному селі нічого не залишилось, все руйнують далі. Тривають бої. Я приїхала в тому, в чому була вбрана», ‒ каже Людмила Серватович.
Холодильник нам принесли, влаштовуємося помалу
«Ми виїжджали, коли все почалось. Сильних обстрілів не було, виїхали спокійно. Не було такого, як зараз. Оцей будинок нам надали священник і громада села, холодильник нам принесли, влаштовуємося помалу», ‒ розповіла Сніжана Баранова, яка народила донечку. Дитячими речами теж родині допомогли.
У Шушківцях мешкає близько 100 людей і майже таку ж кількість переселенців прийняли. А тут, як і в багатьох інших віддалених селах Тернопільщини, багато покинутих будинків.
Коли почалася війна і з різних регіонів люди масово втікали від обстрілів та загрози окупації, у сільського пароха ПЦУ Олексія Філюка виникла ідея ‒ запросити у Шушківці переселенців у покинуті хати, двері до яких не відчинялись роками.
Священник звернувся до власників будинків із проханням прихистити людей, які потребують допомоги. І селяни віддали ключі.
Джакузі, ванна, пральна машинка ‒ тазик
«Спершу я порадився з дружиною старости ‒ Людмилою Яремчук, а зробімо таку акцію «Покинута хата». Написав оголошення у себе на сторінці у Фейсбук, кому потрібне житло, розмістимо безкоштовно. Зручностей нема. Джакузі, ванна, пральна машинка ‒ тазик. Його можна купити або принесемо. Люди їхали і знали реальну картину: вони їдуть у глухе село, де спокійне небо над головою, вони не шукали відпочинку, а рятувались від війни. Люди живуть і щасливі», ‒ розповідає священник ПЦУ Олексій Філюк, який служить у Шушківцях 17 років.
Втім перш, аніж заселити переселенців, священник із селянами розчищали подвір’я, щось ремонтували зовні і всередині будинку, прибирали. Адже хати були занедбані. Приносили якісь побутові речі. А вже, коли з Тернополя отець привозив родину, допомагали, виходячи з потреб.
Давали ключі і поселяли людей
«Миттєво люди організувалися, принесли картоплю, моркву, буряк, бутлі сала, закрутки. Хтось допомагав садити город, лад у хаті навести, речі приносив. Люди в селі співчувають і розуміють, що велика біда, переживають. Бо є ті переселенці, які залишились без житла. До нас не мажори приїхали, а звичайні, прості люди, які вирвались з-під окупації. Побільшало діток. Будинки в дуже хорошому стані. Давали ключі і поселяли людей», ‒ говорить місцева мешканка Зоряна Довгалюк.
До слова жінка, пише поезію і один із віршів присвятила переселенцям, тим, хто залишився без рідного міста, села, дому, живе далеко від рідних, кого ворог позбав усього, окрім віри, надії, мрій.
Покинуті хати наповнились людьми
Покинуті хати у селі, немов ожили. Вони наповнились новими людьми і атмосферою. Кожен з переселенців має власну історію пережитого. Дехто вже повернувся додому, якщо дім уцілів. Більшість залишається і ще не має побудованих планів. Але й є такі, які хочуть залишитись назавжди.
Подружжя пенсіонерів із Миколаєва Микола та Ольга приїхало 3 червня. Там залишилась їхня квартира. Люди мріють повернутись додому, але наразі знайшли прихисток в одній із покинутих хат у Шушківцях.
Почали дуже обстрілювати російські ворожі окупанти
«Терпіли три місяці, а коли у дворі впала одна, друга ракета, впала на дитячий майданчик, постраждали люди, загинув чоловік, то ми вирішили, що треба виїжджати. Почали дуже обстрілювати російські ворожі окупанти. Стріляли з «Піонами» по декілька разів на день. Ніде було сховатись і нам радили сидіти між двома стінами. Ми дізнались про отця Олексія і приїхали в Тернопіль. Він нас зустрів. Обживаємося. Навели порядок у хаті, тепер на подвір’ї. Картоплю почали садити. Тільки зараз садимо, бо так приїхали. Жінка цибулю, огірки, часник посадила», ‒ каже 78-річний Микола Чумаченко, який був моряком і проплив півсвіту.
За короткий час на своєму новому місці, подружжя навело лад на подвір’ї, облаштовує собі затишніше перебування. Пенсіонери надають новий вигляд старим речам, які знаходять у будинку. Ольга Ротар відчистила м’ясорубку і вже навіть змолола м’ясо. А напис на ній ‒ «Азовсталь», що вже є символічним. На стінах у хаті повсюди висять фотографії попередніх господарів. Їх ніхто не чіпає.
Ці люди нам допомагають
«Ці люди з фото нам допомагають. Вони тут жили. У селі привітні люди, добрі, провідують нас. Мені потрібно уколи робити, і в селі медсестра зголосилась допомогти. Ми щасливі, що чуємо зранку птахів. Ще кращий порядок тут зробимо», ‒ говорить Ольга Ротар.
Зранку подружжя переселенців розповіло, що спека і не мають холодильника для зберігання продуктів. Вже ввечері отець Філюк привіз їм старенький холодильник і навіть пофарбував його.
Священник із парафіянами до приїзду переселенців підготували близько 20 покинутих будинків. Люди вдихають у них нове життя. Ті, хто не має куди повернутись, можуть залишатись довше. Ніхто їх не виганятиме.
Україна ‒ це люди
«Є варіант залишитись назавжди, будинок перебуватиме у безоплатному користуванні. А є кращі хати, які продаються і можна собі придбати будинок. Можливо, буде діяти якась державна програма. Люди, які зупинились у Шушківцях, трішки працюють, шукають роботу. З роботою і до війни було нелегко, але селяни мають великі господарства, запрошують людей і платять. Хтось на польових роботах, а хтось працює на будові, хтось шукає роботу у Ланівцях. Засадили городи. Україна ‒ це люди. Ми маємо любити близького, як самі себе, маємо бути людьми і допомагати іншим, якщо ми практикуючі християни», ‒ говорить отець Олексій.
