Отець Андрій Лецан з Тернопільщини розповів про свій шлях становлення священника та дав розумні поради. У наш непростий час, у час війни, християни шукають відповіді на запитання: “Як себе поводити під час війни?”, “Як не зневіритись через лихо?”. Відповісти на це може лише духовний наставник вірян. Священнослужитель Православної церкви України о. Андрій Лецан погодився поспілкуватись з нами і дав відповіді на низку запитань.
— Як ви усвідомили, що хочете пов’язати своє життя саме з такою справою?
— Ще з раннього дитинства я завжди з батьками і бабусею відвідував церкву. У той час у нашому селі храм був закритий, тому ми ходили на богослужіння в сусіднє село, яке знаходиться за три кілометра від тої місцевості, де я проживав. У 1988 році відкрили церкву у моєму селі і відтоді я прислуговував у вівтарі біля священнослужителя, адже мені було це цікаво. Спочатку дуже хвилювався, не знав як правильно себе поводити, але згодом навчився. Після закінчення школи без роздумів пішов навчатися до духовної семінарії.
— Тобто справу свого життя ви обрали ще в дитинстві. А цікаво, яким було ваше навчання у семінарії і чим воно різнилося від звичайного університету?
— Навчатись там було для мене одним задоволенням, адже стоячи в церкві на богослужінні чи прислуговуючи ми бачимо все поверхнево, а коли я почав занурюватись глибше у цю справу я зрозумів як це для мене цікаво. Найцікавішим для мене було вивчати церковний устав, моральне богослів’я, основне богослів’я, яке було пов’язане з філософією. Навчання давалось легко, бо мені хотілось більше дізнаватись про цю сферу. Також пригадую практичне богослів’я, тут я брав участь у богослужінні: дякував, читав псалми, прислуговував.
— Цікаво дізнатися як ви сприйняли новину про війну – як почався ранок 24 лютого?
— Про початок війни я дізнався від своєї доньки. Вона прокинулась зранку до школи і сказала, що навчання не буде, бо розпочалась війна. Спочатку я відчув тривогу, було не стільки страшно як безвихідно. Але я швидко опанував себе, бо зрозумів чому Бог це допустив. Наш світ дуже змінився, панує злоба, неправда, корупція, ненависть, лихослів’я. Тому я з розумінням поставився до цього важкого випробовування для нас і нашої держави, адже Господь хоче нашого навернення. Звичайно, боляче знати скільки помирає людей через війну, але ми повинні усвідомлювати, що це через наші гріхи. У Старому Заповіті сказано про ізраїльський народ, який часто відступав від Бога і тоді Він карав їх смертю, хворобами і війнами, але коли ізраїлітяни каялись, Господь чудом звільняв їх від ворога. Я маю велику надію на те, що Бог змилосердиться над нами і ця війна закінчиться перемогою України.
— Отче Андрію порадьте будь-ласка – як не втратити віру, коли навколо панує зло?
— Відсутність Бога – це зло, відсутність зла – це коли людина віддала на служіння Богові себе повністю. Де Бог – нема зла. Коли зло починає панувати – нам страшно, а чому тоді ми не маємо страху Божого? Чому ми не боїмося Божого покарання? Якщо ми будемо це пам’ятати, то ніколи не втратимо віру.
— Як, на вашу думку, можна повністю прибрати з території України московський патріархат і як з ним боротись?
— Якщо деякі українці зрозуміють, що це церква агресора і не будуть її відвідувати, то вона сама зникне. Священнослужителі цього патріархату закликають українців не воювати з «братнім народом», бо ми чинимо вбивство. Але це ж не ми напали на іншу країну, ми не вбиваємо просто так, ми захищаємо свою землю, головне завдання воїна – відстояти кордони своєї держави і обороняти свій народ від ворога. Доки прихожани МП будуть відвідувати ці храми, доти вони і будуть на території нашої батьківщини.
— Які кілька порад ви дали б людям, щоб триматись і бути сильними у такий важкий час?
— Насамперед, це молитва. Святе Письмо говорить нам безперестанно молитися. Коли ми молимося – ми спілкуємось з Богом, злі сили від нас відступають, стає легко. Це можна порівняти з людиною, яка лікується від хвороби. У лікарні за нами доглядають лікарі, ми не знаємо яким наш стан буде у майбутньому, але отримуючи полегшення завдяки лікуванню, ми заспокоюємось, віримо, що все буде добре. Так само і працює щира молитва. Відвідуйте храми. Церква – це зібрання вірних. Господь сказав: «Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них». І обов’язково працюйте на благо нашої перемоги, займайтесь волонтерством, адже докладаючи свої зусилля ми все більше і більше знищуємо ворога, і це допомагає тримати себе в руках і не занепадати духом.
Спілкувалась Соломія Лецан
Прокоментуйте