Учитель історії Роман Лижник з Тернопільщини проводив уроки, перебуваючи на фронті. До війни він викладав у Вовковецькій гімназії. Після демобілізації продовжує працювати в цьому навчальному закладі на посаді директора. Своєю історією ветеран поділився з журналістами Суспільного.
Директор школи — ветеран російсько-української війни Роман Лижник кожного дня навчальний день у Вовковецькій гімназії розпочинає із загальнонаціональної хвилини мовчання.
“Згадаємо всіх воїнів, цивільних, дітей, чиє життя завчасно перервалося внаслідок воєнних кривавих злочинів. В нас уже традиційно кожного дня проводиться загальношкільна лінійка для того, щоб вшановувати загиблих воїнів у російсько-українській війні. Це плекання пам’яті про те, якою ціною дається нам свобода”, — говорить Роман Лижник.
До війни Роман Лижник викладав у гімназії історію. Не припиняв займатися з дітьми і під час служби в ЗСУ. Чоловік розповідає, виходив з ними на зв’язок через телефон.
“Була вільна якась хвилинка — старався з дітьми провести урок. Це, насамперед, історія, а також частково і з військової підготовки. Показував елементи, як ми там проживаємо, розказував історії, які там у нас відбуваються в повсякденному житті і з військової служби. Кожній дитині цікаво, що відбувається на війні, бо це така актуальна тема, і потрібно було якось пояснювати ці речі”.
Роман Лижник захищав Україну від початку російсько-української війни. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, знову став до лав ЗСУ. Служив старшим матросом 406-ї окремої артилерійської бригади. Це відео, яке випадково відзняли під час влучання ворожого дрона неподалік від їхньої позиції. Чоловік говорить, що тоді загинули четверо його побратимів.
“Найважче — це переживати втрату побратимів, тому що життя з людьми, з якими ти ще сьогодні говорив, а на другий день цієї людини вже немає, — це завжди болісно для тебе”.
Ветеран говорить, що армія постійно потребує поповнення та підтримки тих, хто знаходиться в тилу.
“Ті хлопці, які воюють уже по 3–4 роки, їм необхідна насамперед заміна. Тому що важко психологічно, фізично. Ми повинні стати свідомими і не ховатися, не зривати процес мобілізації, а допомагати всім, чим можемо. Якщо ми програємо війну, то ми в школах будемо вчити не історію України, а історію Росії. Так само тут буде панувати не українська, а російська мова. І всі ті радянські часи, які були в нас декілька десятиліть тому, повернуться назад”.
Ми писали також: Історія офіцера 71-ї єгерської бригади Андрія Крутогузенка.
