Уявляєш, що на тебе чекає в наступних пів року, і не хочеться жити. Хочеться отак заснути і не прокинутися.
І діти – єдиний міцний якір, заземлення. Бо в цих дітей з двох батьків залишилися тільки мами. І тоді розумієш, що, як би тобі не було начхати на себе, ти мусиш себе пильнувати тепер в сто разів більше, бо окрім тебе в дитини більше нікого немає. А воно маленьке, воно не дасть собі ради. І твій чоловік не хотів би такого для вашої дитини…
І як би там не було, ми не можемо забирати в них дитинство. Ми робимо все, що в наших силах, щоб зберегти те дитинство нашим дітям:
- При втраті рідної людини.
- В умовах війни.
І ти сама. І дитина твоя сама. І тепер так буде…
Джерело:
Тамара Яніна
