Він починав свій бойовий шлях ще тоді, коли слово «АТО» лише з’являлося у заголовках новин. Він з побратимами проводив зачистки звільнених від терористів українських міст на Луганщині, обороняв Куп’янськ, а сьогодні в лавах Національної гвардії України передає набутий досвід молодим бійцям.
Василь мріяв про армію з дитинства, надихаючись прикладом родичів-правоохоронців. Після служби в армії він перейшов до правоохорониих органів, а з початком антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях став одним із перших добровольців.
«Найважчою була невідомість. Ми були першим батальйоном, який виїхав із Тернопільщини. Тоді все тільки починалося, і ми вчилися воювати в реальному часі», – пригадує гвардієць.
Тоді, у 2014-у, його підрозділ виконував складні завдання у Лисичанську, Кримському та Станиці Луганській. Це були зачистки і стабілізаційні заходи у щойно звільнених містах. Гвардієць пригадує, як ворожа пропаганда працювала проти них уже тоді. Саме в той період, під Лисичанськом, сталася одна показова історія. Серед руїн війни він знайшов пораненого пса, який не міг ходити передніми лапами. Військовий виходив тварину, відгодував і забрав із собою в частину. Вже згодом з’ясувалося, що це був службовий собака.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік знову змінив цивільний одяг на однострій. Був в теробороні, воював на Харківщині – під Куп’янськом, а згодом приєднався до Національної гвардії України.
«Пам’ятаю один із бойових виходів, коли по радіостанції нам передали, що в сусідній посадці помітили ворожу диверсійно-розвідувальну групу. Ми зайняли позиції та чекали, поки вони підійдуть ближче. Коли ворог наблизився на достатню відстань – почався бій. Групу противника вдалося знищити гранатами. У такі моменти дієш уже не на емоціях, а на досвіді, швидкості рішень і довірі до побратимів», – пригадує військовослужбовець.
Сьогодні він – командир відділення. Для своїх підлеглих він – приклад витривалості та професіоналізму. Василь готує молодих бійців, передає їм свій досвід, навчає, як проводити «зачистки» місцевості, стабілізаційні заходи та виживати під ворожими обстрілами. Він формує з новобранців справжніх професіоналів.
Понад десять років війни навчили родину Василя терпінню. Дружина підтримує чоловіка, знаючи, що захист країни – це його свідомий вибір. Для Василя Яросевича служба в Нацгвардії – це продовження справи, розпочатої ще 2014 року. Пройшовши шлях від солдата-строковика до досвідченого командира відділення, він залишається в строю, бо переконаний: перемога здобувається не лише зброєю, а й професіоналізмом та відповідальністю за кожного солдата.
