«Я йшла в ТНПУ за знаннями, але отримала набагато більше!»

Всім привіт, мене звати Олена. Я вже давно не вхожу в стереотипні вікові рамки студента – мені вже 49. Такими словами звернулася студентка ТНПУ…

На початку повномасштабного вторгнення окупантів я з дітьми мешкала у Волноваському районі Донецької області. З перших днів від побаченого відчували страх і постійну, цілодобову небезпеку. Я прийняла рішення покинути все заради дітей. Вже 13 березня 2022 року я і мої 8 дітей вперше у житті стояли на залізничному вокзалі міста Тернопіль, навіть не сподіваючись на те, що вже через рік це місто буде для нас рідним.

Ми залишились жити в Тернопільській області. Я відмовилась від будь-яких пропозицій переїзду за кордон, тому що для мене важливо в скрутні часи залишатись поруч з тими хто в біді, а це були люди, до долі яких я не байдужа, і моя країна!

Я, на той час, бачила для себе лише два шляхи: перший – захист своєї країни від загарбників, другий – захист дітей. Покинути дітей і йти захищати рідну землю – заради майбутнього своєї країни? Але чи може мати зробити такий вибір, розуміючи, що є єдиним захистом для дітей? То були важкі часи, важкі часи для прийняття рішень, бо найменшому хлопчику було лише 5 років. Я розуміла що мій фронт – то мої діти. Але бажання допомогти не лише дітям, бажання бути корисною в скрутні часи для нашої країни допомогло зробити правильний вибір. Я вирішила закріпити і розширити свої знання в психології.

Я все життя жила на Сході нашої країни. Починаючи з травня 2014 року відчула і побачила разом з дітьми, якою страшною може бути війна. Маючи магістерський ступінь в галузі юриспруденції, маючи стаж роботи на державній службі понад 27 років та будучи керівником відділу державної реєстрації актів цивільного стану, я розуміла, що війна покалічила наше життя і в першу чергу наше ментальне здоров’я. Плекаючи надію на повернення додому, я розуміла, що бути гарним юристом недостатньо, тому вирішила, що мого рівня бакалавра у психології не вистачить для допомоги тим, хто постраждав у цій страшній війні і для допомоги тим, хто, як і я, після перемоги повернеться додому. Ось так, сама доля привела мене під стіни, тепер вже мого, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Термін навчання був визначений 1 рік та 4 місяці, на той час здавалося дуже великий термін… У пам’яті залишились спогади, як у приймальній комісії привітні і ввічливі дівчата консультували, надавали допомогу у подачі документів, роз’яснювали кожний крок, який необхідно здійснити для вступу. За це я дуже вдячна Марії Володимирівні Чех, завдяки їй я відчувала доброзичливість і щирість. Завдяки Вам, Марія Володимирівна, я відчула підтримку на першому кроці до своєї мрії.

Перші вступні іспити. Здається, все було вчора. Пережиті емоції, радість від маленьких перемог.

Вступний іспит з іноземної мови пройшов дуже швидко, все як сон. Іспит з психології, переживання – перша зустріч з тими, хто надалі займе дуже важливу роль у моєму житті. В аудиторії були присутні члени комісії, з яким я зустрілась вперше. Шпак Марія Мирославівна представила нам членів комісії. В її голосі відчувалася турбота про кожного з нас, доброзичливе ставлення і бажання стати для нас провідниками у новий і дуже цікавий світ знань. Я не мала уяви, хто ці всі люди, але почувалась спокійно і впевнено завдяки тій атмосфері, яка була створена для нас, абітурієнтів. Приймала іспит в мене Радчук Галина Кіндратівна, на той час я навіть не усвідомлювала, що саме ця людина переверне мій світ, зробить мене асертивною і основне, вона перша вплине на мою Я-концепцію, розкриє мені всі мої потаємні двері і освітлить кожний куток мого внутрішнього світу. Я не знаю, що я була за абітурієнт, але на той час навіть не спромоглась поцікавитись, хто будуть мої майбутні викладачі. В той час, будучи вже не зовсім у стереотипному віці студентки, я приймала рішення лише з метою випробувати себе. Але все дуже бажане стає реальним. Я стала студенткою кафедри психології розвитку та консультування, здобувачем магістерського ступеню в психології.

Чесно кажучи – не вірилось. Зараз згадую ті часи з посмішкою, тому що не мала тої впевненості, яку отримала під час навчання, але це й не дивно, тому що моїми викладачами були метри психології – це:

– доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри Галина Кіндратівна Радчук, яка здійснила теоретичне та експериментальне обґрунтування нового прикладного напрямку сучасної психології – аксіопсихологія вищої школи, стала автором психологічної концепції культурно-феноменологічного конституювання аксіогенезу особистості у процесі вищої професійної освіти; і це лише крапля її вкладу в психологію, якою вона живе понад 40 років;

– доктор психологічних наук, професор Шпак Марія Мирославівна, є автором понад 90 наукових та навчально-методичних публікацій, серед них – 3 монографії (1 – одноосібна, 2 – колективні), 12 навчально-методичних посібників (2 – одноосібних, 10 – колективних), статті у наукових фахових виданнях України та в зарубіжних наукових періодичних виданнях, з них – 4 статті включені до міжнародних наукометричних баз: Scopus – 1 та Web of Science – 3 і це лише початок, але вже величезний вклад у розвиток сучасної психології;

– кандидати психологічних наук, доценти кафедри психології розвитку та консультування:

і куратор нашої групи Адамська Зоряна Михайлівна;

Андрійчук Іванна Петрівна;

Кормило Оксана Михайлівна;

Олексюк Вікторія Романівна;

Свідерська Галина Мирославівна

– кандидати психологічних наук, викладачі кафедри психології розвитку та консультування:

і мій науковий керівник Гончаровська Галина Федорівна;

Шевченко Ольга Миколаївна;

Воронкевич Оксана Миколаївна;

асистент кафедри психології розвитку та консультування Слободянюк Ольга Леонідівна

Я йшла в ТНПУ за знаннями, але, навчаючись на кафедрі психології розвитку та консультування, відчула, що отримала набагато більше. Я отримала нову родину, яку об’єднує єдине бажання бути корисними в вітчизняній психології. Я відчуваю себе маленькою бджілкою у величезній і могутній сім’ї. Не зважаючи на те, що ми в спогадах назавжди залишимося студентами групи ЗМП-25, все ж таки тепер ми з гордістю називаємося магістрами психології, ми майбутнє, і це майбутнє разом з нашими викладачами ми будемо будувати задля перемоги і кращого нашої країни.

Наші любі, дорогі викладачі, ми Вам вдячні за індивідуальний підхід до кожного студента, сумлінне виконання своїх професійних обов’язків. Ви стали для нас добрими і вірними наставниками. Ми щасливі, що саме під Вашим керівництвом ми писали свої магістерські роботи, які були успішно захищені. Ми вдячні Вам за вашу любов і розуміння, за щирість і підтримку, за чуйність і добрі поради.

Від усієї душі хочемо сказати вам «спасибі» за те, що ви є, за те, що вклали в нас чимало знань і старань, за те, що ніколи не шкодували своїх сил, емоцій, часу і турботи. Спасибі за наші знання, за освіту. Бажаємо вам, наші золоті, довгих років успішного викладання, невичерпного ентузіазму та оптимізму, світлого щастя в житті і добрих чудес на шляху. Нехай ваша діяльність буде завжди успішною, доброго щастя вам, міцного здоров’я і поваги. Нехай ваша праця повертається до вас від кожного серця студента безмежним океаном вдячності і поваги.

Моїм викладачам

За вікном метелики-сніжинки

З неба падають і весело летять,

А в ТНПУ зібралися студенти,

Слайди всі гортають і тремтять.

Зараз крок останній і магістри!

Стільки ж часу витратили ми

Щоб зібрати емпіричні факти,

Кореляцію роботи провести.

Базу треба було чітко дослідити

Опис вибірки, програма при кінці,

Але все позаду. День останній…..