Від комбайна до артилерії, або як цивільне хобі техніка Павла стало справою на фронті.
Зі шкільного захоплення пасікою та ремонтом сільськогосподарської техніки Павло виріс у військового техніка, який щодня відповідає за справність машин на передовій.
Павло розпочав свій шлях у війську ще у 2014 році, під час строкової служби. Вже з початком повномасштабної війни, після добровільної мобілізації він повернувся до артилерійської бригади. Тепер йому вдалось поєднати своє цивільне хобі з військовою справою. Раніше захоплювався ремонтом техніки та пасічництвом, а тепер щодня бере на себе відповідальність за бойову готовність машин на передовій.
Технік реактивної артилерійської батареї 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола головний сержант Павло займає теперішню посаду з 2023 року. До цього працював номером обслуги та навідником гармати. Зараз фах військового передбачає відповідальність за справність техніки, випускання машин після перевірки для виконання бойових завдань, інструктажі водіїв тощо.
“Бойовий шлях у 44 бригаду мій розпочався, коли розпочалася війна. Я не вагаючись, не думаючи, одразу розумів, що треба збирати речі і йти у військкомат. Я прийшов добровільно, без повістки. У перший день там переглянули мою посаду, де я проходив строкову службу, а служив я теж в артилерійському дивізіоні ще у 2014-му році. Тож під час розподілення також потрапив в артилерійську бригаду – 44-ту. Після строкової служби я був поки молодшим сержантом, став номером обслуги, а потім вже для мене знайшли посаду техніка”, – розповідає Павло.
Щодня відповідає за справність машин на передовій
Працює Павло найчастіше із самими машинами, шасі артилерійських установок, тобто їхньою ходовою частиною. Обслуговувати доводиться власне автомобільну частину: дивитись до моторного відсіку, фільтрів, ходової та інших деталей. Для ремонту самих артилерійських систем найчастіше залучають вузьких спеціалістів: для старої радянської техніки – фахівців з бригади, а от іноземну техніку часто відвозять для ремонту на заводи за кордон.
“Найчастіше те, що в нас виходить з ладу на даний час в старій радянській техніці, – це мотори, двигуни. Зараз ми цю проблему усунули і працюємо далі. Звісно, є різні несправності і з шинами, і колесами, й іншими частинами машин, проте головне їх вчасно виправляти”, – зазначає Павло.
Працює Павло найбільше саме з водіями та іншими техніками. Команда хоч невелика, проте згуртована. Кожен ділиться своїм досвідом з життя та військової служби, адже усі знання та навички є важливими.
“Старші водії, які допомагають, діляться досвідом. Це життя, треба кожного вислухати. Кожна людина щось може знати краще. Старші водії мають більше досвіду, тож до їхніх порад обов’язково треба прислухатись. А загалом наша команда дуже згуртована і працює завжди разом. Ми були сформовані ще у 2022 році, тож за стільки часу, вже четвертий рік, ми вже точно стали дружньою сім’єю”, – розповідає військовий.
Упродовж виконання бойових завдань військові діляться також історіями зі свого життя. Павло, зокрема, розповідає, що вдома у цивільному житті займався викладанням тротуарної плитки, бруківки, гранітним каменем. Також каже, що має різну господарську техніку, яку як любитель самостійно ремонтує та обслуговує. Військовий ділиться, що працював із комбайном та іншими машинами, що допомогло згодом легше опанувати фах техніка для роботи з військовими автомобілями.
“Окремого навчання у мене не було. Поставили на посаду і я потрохи навчався у людей, які поряд. Чесно і по-простому скажу, що я люблю трохи крутити гайки. Так, у мене є таке теж захоплення. Вдома маю техніку, комбайн, тому я трохи любитель цієї справи”, – додає Павло.
Проте особливу любов технік має до пасічництва – вдома тримає тридцять вуликів, роботу з якими вважає своїм хобі.
“Пасічництвом я давненько цікавлюся – ще з 5 класу. А вже пізніше, у класі 9-му, я собі зробив перший вулик, і так справа потихеньку в мене пішла. Потім пішов на строкову службу, а після того, коли вже вернувся, то собі розігнав цю пасіку нормально і працював так, поки не розпочалась повномасштабна війна. Не думаючи, забрав речі і пішов у військкомат, а за бджолами вже почали доглядати рідні… Я дуже захоплююся цією справою. Дуже хотів би зараз додому до пасіки, але на даний час не можу”, – ділиться військовий.
Читайте також: Герої серед нас: Золотим хрестом нагододжено захисника з Тернопільщини
