Олег Охредько: онлайн-уроки, чи породила гора мишу?

Автор: Олег Охредько, експерт, аналітик Центру громадянської освіти «Альменда».

Гора породила мишу – цей фразеологізм уживають, коли говорять про великі надії, але малі результати. Перший тиждень «онлайн-уроків» породив хвилю обговорень, виплеск якої прийшовся на Інтернет.

Отже, деякі погляди на наявні проблеми…

Рекламна кампанія, яка була розгорнута навколо трансляції, із залученням величезного державного апарату, окрім донесення інформації, створила і певний ефект очікування «суперпродукту», особливо пов’язаного з сучасним телебаченням. Зрозуміло, що в багатьох випадках очікування були невиправдані, що і породило критичні зауваження.

Технічне виконання трансляції викликає багато запитань. Адже запропонований рівень не відповідає сучасним можливостям телебачення. Порівняння з «картинкою» телепрограм, з інфографіками та схемами, які рухаються, з іншими «прибамбасами» створюють гнітюче враження. Рівень виконання підходить більш до уроків, які готуються на рівні школи або навіть монтуються самостійно (як приклад, можливо подивитися уроки фізики Павла Віктора з Рішельєвського ліцею, які почали записуватися декілька років тому назад і мають понад 20 млн переглядів).

Кількісний склад вчителів(-ок). Відсутність інформації щодо методів відбору породжує багато питань. Окрім того, стає не зрозумілим, чому була обрана така кількість. Наприклад, викладання історії передбачає або 7 класів, або 12 предметів на тиждень. Чому ж тоді на одного вчителя(-ку) випадає декілька предметів, коли одна вчителька повинна проводити урок і в 5, і в 8 класі. Зрозуміло, що в школі буває, що викладається у всіх класах, але це ж не школа, це відкритий урок, тим паче на всю країну. Невже в Києві відсутня необхідна кількість «провідних вчителів»?

Допис вчителів(-ок), які проводять телеуроки, показав ще декілька проблем, а саме

чому вчителі(-ки) працюють самостійно? Невже було потрібно чекати тиждень і хвилі критики, щоб «у міністерстві зазначили, що з наступного тижня до перевірки уроків долучаться незалежні експерти». Невже в державі відсутні інституції, які б допомогли в підготовці уроків, і чому вони не були залучені з самого початку?

Чому відсутня можливість корегувати відзнятий матеріал? Це вже зовсім нонсенс. Що? Не вистачає технічних можливостей?

Чому вчителі(-ки) працюють на волонтерських засадах? Чи зовсім «оскуделі» засіки Батьківщини? Кожна праця повинна оплачуватися, і це вже соромно, коли і тут «виїжджають» за рахунок волонтерів. А де ж десятки тисяч, які пішли на створення Національної платформи?

Наявність розкладу не надає можливості імплементувати трансляції в систему дистанційної освіти кожному з вчителів(-ок). Адже відсутність теми наступних уроків залишає як вчителів(-ок), так і дітей у невідомому. А кожен з вчителів(-ок) працює за власним календарним планом, певними підручниками.

Відеоуроки мають свої певні вимоги, які іноді далекі від телешоу та інших комерційних програм, і тому дорослі люди, які грають роль дітей, аж ніяк не створюють потрібну атмосферу.

Форма подання не враховує психолого-педагогічні особливості, які характерні для візуального джерела. Особливо те, що понад 50% переглядів відбувається за допомогою смартфону.

Отже, можливо зробити певні узагальнення:

Чи потрібні відеоуроки (відеолекції) – так, потрібні.

Чи допустимі помилки у загальнодержавних трансляціях – ні, не допустимі, особливо якщо це не обмовка.

Що потрібно зробити:

терміново створити належні умови для підготовки і проведення «онлайн-уроків» з кожного предмету, а краще в розрізі предметів та класів;

залучити сучасні технології для створення уроків з використанням останніх досягнень;

вирішити питання щодо фінансування проєкту.

І на останнє декілька ремарок.

«Лівонська чи Ліванська, яка різниця?» нещодавно одна з народних депутаток хвалилася, що, маючи три вищі освіти, не знає, що ж воно таке. На жаль, нігілізм завжди існував, а терміни та назви виконують не тільки пізнавальну функцію, а й мають інші функції. У минулому людства одна буква приводила не тільки до міжнародних скандалів, а й до війн.

Хвалебні оди щодо появи «онлайн-уроків» у розрізі освіти дітей з окупованих територій викликають тільки огиду через те, що питання про необхідність такої форми, громадські організації підіймають з самого початку війни, а поява їх зараз розбиває твердження освітніх чиновників про неможливість створення такого контенту.

Джерело: osvita.ua

Читайте також: